Рубрики
Хвороби бджіл

стаття редагується...

Лосєв О.М., кафедра бджільництва ім. В.А. Нестерводського (http://www.beeschool.kiev.ua/)  

Національний університет біоресурсів і природокористування україни, м. Київ

Ветеринарно-санітарні заходи при незаразних хворобах бджіл

Вуглеводна дистрофія(вуглеводна недостатність, голодування). Під нею розуміють масову загибель бджіл у результаті нестачі вуглеводного корму -меду.

Етіологічні дані. Хворобу спостерігають у будь-який час року: навесні - при вичерпуванні торішніх запасів меду, бджолиному злодійстві; влітку - за відсутності квітучих медоносів або при тривалій несприятливій для льоту бджіл погоді; восени - при розкраданні меду бджолами-злодійками, осами, різкому скороченні гнізда; взимку - при нестачі кормів (при непокоєнні бджіл у зимовий період споживання меду збільшується), неправильному формуванні гнізда або кристалізації або шумуванні меду. Масову загибель бджіл від голодування частіше відзначають узимку і навесні.

Клінічні ознаки. Навесні навіть при наявності в сім’ях меду, але в невеликій кількості (менш 8 кг), бджоли погано виконують внутрішньовуликові роботи, матка скорочує відкладання яєць, сім’ї погано розвиваються. Відсутність корму в гнізді призводить до швидкої загибелі дорослих бджіл, іноді бджоли злітають, залишаючи позбавлене корму гніздо. Бджоли-збирачки гинуть під час польоту, внутрішньовуликові бджоли стають малорухомими, а потім гинуть. Біля льотків знаходять викинутих личинок і трупи дорослих бджіл, кількість яких різко зростає після несприятливої погоди, У загиблих бджіл кишечник пустий. Середня кишка зазнає швидкого розкладання. Узимку при вислуховуванні сімей, що гинуть від голоду, чутний характерний звук шелесту сухого листя; при кристалізації меду шум інтенсивний, знаходять багато кристалів меду на льотку і дні вулика; при шумуванні меду відчувається кислий запах, навколо льотка, передньої стінки вулика і на стільниках видні плями випорожнень, огляд кормових запасів звичайно підтверджує відзначені ознаки. Бджоли гинуть усередині вулика, в комірках порожніх стільників знаходять загиблих бджіл, розташованих головою до дна комірки.

Діагноз. Встановлюють на підставі клінічних ознак і огляду гнізда бджіл, оцінки кількості, якості меду і положення рамок з кормом стосовно клубу бджіл у період зимівлі. При кристалізації меду комірки заповнені сухою твердою масою корму, при закисанні відкриті комірки містять водянистий субстрат, печатні комірки - з опуклими, часто прорваними газами кришечками, водяниста піниста рідина стікає по поверхні стільника, вона покриває дно вулика і трупи бджіл.

Найбільш часта причина загибелі бджіл від голоду узимку - неправильне формування гнізд.

Профілактика. З метою попередження голодування кожній бджолиній сім’ї залишають не менш ніж 18 - 25 кг доброякісного меду. Падьовий мед, ріпаковий, вересовий, соняшнику заміняють на цукровий сироп.

Зазвичай цукровий сироп згодовують бджолам з середини серпня. Восени після виходу всіх бджіл з розплоду формують гнізда на зиму. Повні рамки з медом розташовують по краях гнізда, а в середині розміщують рамки, що мають 1,5 - 2 кг меду. Для полегшення переходу клубу бджіл з рамки на рамку іноді під полотнинку над центром гнізда поміщають невелику планку.

Стільники з незапечатаними, заповненими медом комірками видаляють, тому що такий мед схильний до закисання (шумування).

Навесні в бджолиних сім’ях повинно бути не менш 10 кг меду. У цей період проводять оцінку кількості меду, ліквідують дефіцит кормів. В активний період медозбору проводять профілактичні заходи щодо попередження бджолиного злодійства і проникнення у вулики різних тварин-розкрадачів меду.

Заходи боротьби. При відсутності корму в гніздах, бджолині сім’ї підгодовують цукровим сиропом (2:1), підігрітим до 40 - 45°С. Сироп наливають у літрову банку, горловину якої обв’язують двома шарами марлі. Банку перевертають і встановлюють над клубом, ретельно утеплюють. Підгодівлю дають не більше одного разу на місяць. Навесні більш зручно підгодовувати бджіл медом, що закристалізувався, або у марлі медово-цукровим тестом (канді), що у вигляді коржа масою 200 - 500 г кладуть в області клубу на рамки під полотнинку. У випадку кристалізації меду у вуликах бджолам дають воду. Для цього в пляшку з водою поміщають довгий бавовняний гніт, а інший кінець його вводять у верхній льоток вулика або через проріз у полотнинці підводять прямо до клубу бджіл. При цьому стежать, щоб вода не замерзла. При закисанні меду проводять ранній обліт бджіл, змінюють рамки з медом, що зашумував, на доброякісні.

Білкова дистрофіяПорушення в бджолиній сім’ї через дефіцит білку (пилку або перги).

Етіологічні дані. Захворювання виявляється протягом усього року, однак найбільше яскраво виражене в активний період життєдіяльності бджіл, особливо навесні і восени. Виникнення білкової дистрофії пов’язане з недостатнім надходженням чи відсутністю перги у вулику, її неповноцінністю; зі згодовуванням великої кількості цукру при недостатній кількості перги; з порушеннями процесів розщеплення, всмоктування й обміну речовин в організмі бджоли в результаті різних факторів.

Дефіцит пилку в природі відбувається через затримку цвітіння рослин-пилконосів внаслідок холодної погоди, невеликої кількості або відсутності пилконосів на місцевості. У залежності від видів рослин і стану погодних умов змінюється якість пилку, що збирається бджолами. Проморожена, цвіла або змінена в результаті життєдіяльності кліщів та інших членистоногих перга (пилок) не засвоюється бджолами. Дефіцит перги в гніздах часто створює сам пасічник при утриманні бджіл у теплицях, підсилюванні сімей відкритим розплодом чи згодовуванні цукру без обліку кількості білкового корму в сім’ї або контролю його надходження з природи.

Патогенез. Від наявності пилку (перги) залежить здатність бджіл до вигодовування личинок, переробки нектару в мед, відбудування стільників, стійкість бджіл до різних захворювань, тривалість життя бджіл, нормальне функціонування матки і трутнів, кількість і якість розплоду, що виховується.

В активний період життєдіяльності в гнізді змінюється 4 - 5 поколінь бджіл. Дефіцит пилку в одному з них відбивається на наступних і в кінцевому результаті - на зимівлі, здатності сім’ї до розвитку в наступному році.

Клінічні ознаки. Бджоли малоактивні, недорозвинені, дрібні. Матка скорочує або припиняє відкладання яєць, личинки відстають у рості, часто знаходять стоншених, подовжених личинок. Бджоли поїдають частину личинок (канібалізм), викидають їх. Печатного розплоду небагато, часто він строкатий. Бджоли, що вийшли з комірок, гинуть у віці 3 - 10 дн. сім’ї поступово слабшають і гинуть. Навесні, пізньою осінню й узимку перебіг хвороби прискорюється при ускладненні білкового голодування нозематозом і вароатозом.

Діагноз. Встановлюють на підставі обліку перги в сім’ях, загибелі дорослих бджіл, викидання личинок, скорочення чи припинення відкладання яєць маткою.

Профілактика. Бджолині сім’ї забезпечують повноцінним білковим кормом. Пасіку розташовують не далі 1 км від медоносів. У гнізда бджіл ставлять заздалегідь заготовлені рамки з пергою. В активний період необхідно мати в кожній сім’ї не менше двох стільників, заповнених з обох боків пергою. Такі стільники заготовлюють у період активного принесення пилку, зберігають їх у цукровій пудрі чи в парах оцтової кислоти.

Поповнювати запаси корму на зиму цукром слід в помірних кількостях (5 - 7 кг) і обов’язково за наявності достатньої кількості перги у вуликах. Так само необхідно враховувати наявність білкового корму в сім’ях при поповненні гнізд відкритим розплодом. Для вирощування однієї личинки потрібно 125 - 130 мг перги, тобто приблизно одна заповнена пергою комірка стільника (140 мг).

Заходи боротьби та лікування. При відсутності перги бджолам дають у годівницях або стільниках пилок. Пилок збирають за допомогою пилковловлювачів в активний період тільки у здорових сильних сім’ях.

Свіжозібраний пилок змішують з цукровою пудрою (2:1), добре ущільнюють, зверху засипають шаром цукрової пудри і зберігають у щільно закритих банках у холодильнику (+4°С). При відсутності пилку бджолам згодовують різні замінники. Однак необхідно враховувати, що жоден із запропонованих замінників або їх суміші не забезпечують ефекту, рівноцінного квіткового пилку.

Найбільш сприятливий вплив на бджолині сім’ї має згодовування гомогенату трутневих личинок, гідролізату білків. У практиці бджільництва набули широкого застосування сухі дріжджі, свіже молоко, сухе молоко (порошок), соєве борошно й ін.

Замінники використовують у вигляді рідкого корму разом з цукровим сиропом (0,5 кг свіжого молока до 1,5 кг сиропу, дають щодня по 300 - 400 г) або у вигляді тіста канді (4 частини дріжджів + 6 частин цукрової пудри + 6 частин меду, змішати до одержання однорідної маси). Дають замінники по 500 - 700 г у марлі або поліетиленовому мішечку, розташовуючи на верхні планки стільникових рамок.

Хороший результат одержують при згодовуванні 3 - 4 рази через 24 год. по 1 л цукрового сиропу з поліаміном (225 мл препарату + 910 г цукру + 225 мл води). Препарат краще застосовувати в період невеликого надходження (або наявності) пилку у гнізді. 

Фітотоксикози (нектарний, пилковий токсикози). Отруєння бджіл алкалоїдами, глюкозидами, ефірними оліями, органічними кислотами, деякими цукрами при споживанні нектару, пилку з окремих росли

Фітотоксикози бджіл слабко вивчені. Відомості про отруєння бджіл на рослинах у більшості випадків базуються на спостереженнях бджолярів. Наявний матеріал фрагментарний. У більшості випадків відсутні конкретні дані по дослідженню пилку, нектару з отруйних рослин на наявність і концентрацію токсичних речовин у них. Специфіка прояву так званого пилкового токсикозу (травневої хвороби) часто обумовлена, як показують сучасні дані, мікроорганізмами (зокрема спіроплазмами).

Отруєння бджіл можуть викликати близько 80 видів рослин, що належать до 35 сімейств. Небезпека для бджіл нектару і пилку в багатьох видів цих рослин непостійна, залежить від умов росту, ґрунтів, погоди і т.д. Виникнення фітотоксикозів пов’язане також з масовістю цвітіння цих рослин при відсутності інших джерел нектару і пилку на місцевості. Подібні ситуації виникають при певних погодних умовах, розміщенні пасік у місцях, зайнятих певною монокультурою або в зонах випасу худоби, що вибірково вискубує трави, не торкаючи отруйні. Мед, відкачаний з вуликів постраждалих сімей, може викликати отруєння людей.

Етіологічні дані і клінічні ознаки. Токсикози частіше спостерігають у травні - червні, вони тривають у залежності від терміну цвітіння рослин 10 - 25 дн. Розвитку хвороби сприяють похолодання, дощі, посуха й інші фактори, що впливають на медозбір. Ознаки отруєння з’являються раніш всього в бджіл-збирачок.

Із семи видівчемериць(Veratrum) отруєння бджіл викликають чемериця Лобеля (V. lobelianum), чорна (V. nigrum), біла (V. album), даурська (V. dahuricum). Отруйний нектар і пилок містять алкалоїди. Отруєння настає через 2 - 120 хв. У комах відзначають параліч кінцівок, у першу чергу задніх. Молоді бджоли більш чутливі, ніж старі. Бджоли, що одержали обмежену кількість нектару і пилку, видужують. Можливе отруєння людей медом з домішкою нектару чемериць.

Нектар і пилок ріпчастої цибулі (Alium сера) містять в ефірній олії дисульфід (С6Н12S2). З підвищенням температури при низької вологості вміст його збільшується. В отруєних бджіл відзначають пригнічений стан, розлад травлення, зміни стінки кишечнику, зниження яйцекладки в матки, частково загибель личинок. З вулика виділяється неприємний гнилісний запах.

Жовтеці (Ranunculus) містять отруйну летку речовину анемонол (протоанемонол), викликають отруєння бджіл ранньої весни. Бджоли виходять з вулика, трясуться, крутяться на землі, крила розставлені, хоботок витягнутий, черевце зменшене; сім’ї слабшають і гинуть.

Борець високий (Acоnitum excelsum) та вовчий (А. 1уcoctanum) містять алкалоїд аконітин. Ознаки отруєння в бджіл настають через 25 хв. - 5 год. Молоді бджоли більш чутливі і гинуть після конвульсивних рухів перед льотком і на дні вулика. У залежності від дози, що надійшла в організм, і зовнішньої температури бджоли-збирачки гинуть у польоті при температурі 8 - 12°С, при 20 - 25°С частина їх виживає. Ознаки отруєння в бджолиних сім’ях продовжуються протягом 2 - 13 дн. Мед, що містить пилок борця високого, викликає у людей рясне слиновиділення, нудоту, блювання, пронос, лихоманку, порушення ритму серця, загальну слабкість. 

Отруєння пилком і нектаром кінського каштана (Aesculus hippocastaneum), каліфорнійського (A. californica), павія (A. pavia), що містять суміш сапонінів (ескулюс-сапонін, ескулін і ін.), реєструється в період посушливої погоди. Отруєння (хвороба Бука) характеризується тремтінням дорослих бджіл, втратою ними волосків на тілі і здатності до польоту, загибеллю молодого розплоду, деформацією тіла лялечок і їхньою загибеллю. Бджоли, що вийшли з комірок, часто без ніг і крил, дрібніші звичайного, матки вироджені (джмелевидні), затрутнівають.

Рододендрони (Rhododendron) жовтий (R. luteum), понтійский (R. ponticum), кавказький (R. caucasicum) і інші містять грайянотоксини. Льотні бджоли гинуть біля рослин або на території пасіки. Надалі ознаки хвороби з’являються в сім’ях, бджоли збуджені, стрімко вилітають з вулика і падають перед льотком, лежать на боці або спині з зігнутим черевцем і іноді з розставленими крилами, крутяться на одному місці й інтенсивно дзижчать. Збудження через 8 - 10 хв. змінюється пригніченням, паралічем ніжок, вусиків, тривалим посмикуванням тілом і загибеллю. Гинуть матки, трутні, відкритий розплід, а потім печатний. Ознаки враження більш виражені в сильних сім’ях і продовжуються 2 - 3 дні, при значних запасах отруйного меду в гнізді можуть спостерігатися тривалий час. Бджолині сім’ї стають слабкими, частина їх гине.

Діагноз. Встановлюють за ознаками отруєння: загибель через тривалий час після настання змін у поведінці (частина бджіл видужує). Фітотоксикози реєструються в період цвітіння певних рослин. Остаточний діагноз може бути поставлений у лабораторії: по будові зерен пилку з меду і нектару визначають вид рослини, проводять спеціальні дослідження на алкалоїди, глюкозиди, виключають інфекційні захворювання.

Профілактика. Навколо пасіки сіють медоноси.

Заходи боротьби. У постраждалих сім’ях видаляють кормові запаси, підгодовують бджіл рідким (1:2 або 1:3) цукровим сиропом протягом 1-2 дн. Збирають бджіл з ознаками паралічу біля вуликів, розсипають їх тонким шаром (близько 0,5 см) у ящик і вносять в тепле (22 - 25°С) приміщення. У міру відновлення здатності бджіл до польоту їх випускають. Дресирують бджіл на неотруйні рослини.

Падевий токсикозЗахворювання бджіл, викликане наявністю паді в кормі бджіл.

Етіологічні дані. Падь - солодка клейка рідина рослинного або тваринного походження. Утворюється окремими рослинами (мед’яна роса) або являє собою виділення попелиць, червців, листоблішок, німф пінниць, що харчуються соками рослин. Падевиділення рясне в лісовій зоні. У ряді країн Західної Європи падь є основним джерелом медозбору. Виділенню паді сприяє суха жарка погода в другій половині літа.

Падевий мед звичайно темного кольору, падь з ялиці ("піхти") і шелюгу ("тальника") дає прозорий світлий мед. Містить у 8-10 разів більше мінеральних солей, не перетравних для бджіл цукрів (мелецитози, маннози й ін.), спор грибів, водоростей і різних твердих аерозолей з атмосфери.

Патогенез. Високий вміст мелезитози в падевому меду призводить до кристалізації зимових запасів корму, у результаті чого може наступити загибель бджіл від голодування. Вміст великої кількості спор грибів при поганому інвертуванні цукру в зимових запасах викликає бродіння меду.

У результаті споживання падевого меду в умовах зимівлі різко перевантажується кишечник бджіл баластними речовинами. Через зміну співвідношення калію-натрію розвивається спрага в бджіл, порушується цілісність перитрофічної мембрани кишечнику. Усе це призводить до збудження бджіл і їх загибелі.

Клінічні ознаки. У лабораторних умовах ознаки захворювання бджіл відзначають через 48 год., загибель настає на 3 - 6-й день. У природних умовах узимку перебіг хвороби триваліший. Бджоли турбуються, біля льотків і на дні вулика багато загиблих бджіл. На передній та внутрішніх стінках вуликів і на стільниках - плями випорожнень. При розкритті вуликів відчувається неприємний запах. У живих бджіл черевце збільшене, середня кишка в’яла, темно-коричневого кольору, легко рветься. При падевому токсикозі звичайно відзначають багато загиблих бджіл на пасіці або поруч з пасікою.

Прояв падевого токсикозу в активний період життєдіяльності бджіл - явище порівняно рідкісне.

Діагноз. Встановлюють на підставі етіологічних даних, клінічних ознак захворювання, результатів препарування бджіл та лабораторного дослідження меду на наявність паді, виключення інших захворювань.

Профілактика. Перед формуванням зимових запасів мед досліджують на падь. Заміняють недоброякісний мед на квітковий. У лісовій зоні обов’язково частину корму заміняють на цукор.

Заходи боротьби. При неблагополучній зимівлі дають бджолам воду, знижують температуру в зимівнику до - 1 °С. Проводять надранню виставку бджіл для очисного обльоту, бджіл пересаджують у чисті вулики, гнізда скорочують, утеплюють, дають доброякісний корм.

Хімічний токсикоз.Отруєння бджіл хімічними речовинами. 
Етіологічні дані. Отруєння бджіл токсичними речовинами пов’язане в основному із широким використанням пестицидів для боротьби зі шкідниками сільськогосподарських культур, з промисловими викидами різних підприємств, рідше - з застосуванням забрудненого солями (в основному хлористим натрієм) цукру на корм бджолам (сольовий токсикоз).

Різні хімічні речовини, що надходять у навколишнє середовище у вигляді газоподібних, рідких або твердих часток, звичайно заносяться бджолами у вулик, і їх концентрація в гнізді може бути в 1 000 - 100 000 разів більша, ніж у повітрі, і в 1 000 - 10 000 разів вища, ніж у рослинах. Завдяки цій особливості гнізда бджіл використовують для індикації стану довкілля. Разом з тим ця властивість робить бджолу особливо уразливої до різних забруднень.

Ступінь і характер прояву отруєнь залежать від кількості, хімічних і фізичних властивостей речовин, способів, умов і термінів їх внесення в навколишнє середовище, фази розвитку і видового складу рослинності, погодних умов і часу детоксикації (знешкодження) у природі.

Отруєння бджіл пестицидами звичайно спостерігаються при несвоєчасному інформуванні бджолярів про час, місце і характер хімічних обробок, при порушенні правил обробки, відсутності на пасіках відповідного устаткування для ізоляції бджіл у вулику, несвоєчасному перевезенні сімей бджіл у безпечне місце. Причиною отруєнь можуть бути і неправильне збереження отрутохімікатів, недобросовісна робота при приготуванні робочих розчинів пестицидів.

Патогенез. Отруєння бджіл залежить від хімічної природи речовин, способу їх проникнення в організм. Фосфорорганічні сполуки блокують фермент холінестеразу, що бере участь у передачі порушень у гангліях нервової системи. Хлорорганічні пестициди порушують калій-натрієве співвідношення в мембранах нервових волокон. Фтор у вигляді фтористого водню і фториду кремнію діє як дихальна отрута, руйнуючи стінки трахей бджоли, при надходженні з кормом порушує процеси гліколізу і мінеральний обмін. Миш’як блокує ферментні процеси, хлористий барій порушує водний баланс.

У першу чергу отруєнню піддаються бджоли-збирачки. На ступінь отруєння впливають сила сімей, порода та вік бджіл. Після відвідування оброблених квіток бджоли-збирачки заносять нектар і пилок у вулик. Корм, що надійшов, передається від бджоли до бджоли, надходить до матки, трутнів, личинок.

Клінічні ознаки. Розрізняють надгострий, гострий і хронічний перебіг отруєння. Надгострий перебіг можливий при зборі нектару, що містить високотоксичні речовини, при надходженні в організм великих доз препарату при обробці працюючих у полі бджіл отрутохімікатами, при промисловому викиді небезпечних речовин у високих концентраціях. Бджоли звичайно гинуть у полі, не долетівши до вулика. Сім’ї слабшають через втрату льотних бджіл. Ступінь ослаблення залежить від числа бджіл-збирачок, що вилетіли з вулика. У період інтенсивної роботи бджолиної сім’ї отруєння льотних бджіл настільки значне, що, бджоли, які залишилися у вулику, не покривають повністю розплід, і він гине від голоду й переохолодження.

Надгостре отруєння можливе також при безпосередньому внесенні пестицидів у сім’ю бджолами злодійками, особливо при закритому льотку. У цьому випадку на дні вулика відмічають масу загиблих бджіл, нерідко обірвані і деформовані стільники.

Гострий перебіг отруєнь буває частіше. Він відзначається при занесенні бджолами нектару або пилку, що містять повільно діючі речовини або невелику концентрацію високотоксичних сполук. При отруєнні бджоли стають злобливими. Біля льотка знаходять велику кількість загиблих і напівживих дорослих комах, викинутий розплід. Звичайно загибелі бджіл передує стадія збудження, що змінюється пригніченням. Виразність цих стадій буває неоднакова. У бджіл, що гинуть, відзначають параліч крил, ніг, вони викидають вміст зобика (блювота), рідко спостерігають пронос. При препаруванні загиблих бджіл їх кишечник часто не містить корму, середня кишка зменшина.

Можлива загибель маток, рідше - відкритого розплоду. Сильне ослаблення сімей через втрату льотних бджіл призводить до загибелі розплоду, що залишився.

Хронічний перебіг отруєння виникає при надходженні у вулик сублетальних (таких, що не викликають загибель) кількостей пестицидів, промислових викидів (солі свинцю, кадмію і деяких інших елементів), перестановці стільників з кормом від сімей, що раніше загинули через отруєння, згодовуванні забрудненого різними солями цукру (сольовий токсикоз). Через постійну підвищену загибель бджіл такі сім’ї погано розвиваються. У період зимівлі у них порушується утворення зимового клубу, бджоли виповзають з вулика і гинуть, а стільники, передня і внутрішня стінки бувають покриті плямами випорожнень.

Діагноз. При отруєнні пестицидами і промисловими викидами беруть до уваги раптовість і одночасність загибелі бджіл у більшості або у всіх сім’ях пасіки. Пасіки обстежують комісійно. Складають акт про нанесений збиток, наводять дані про застосовані пестициди (промислові викиди), способи і час їх внесення, розташування квітучих медоносів (пилконосів) стосовно оброблених ділянок, про наявність на зазначеній території водних джерел, ознаки загибелі бджіл. Беруть проби для дослідження в лабораторії: не менш 500 бджіл у скляному чистому посуді, 100 г меду, шматок стільника 15х15 см з пергою, а також будь-який інший матеріал з бджолиних сімей при підозрі на забруднення хімічними сполуками.

Проби опломбовують і висилають разом із супровідним документом та копією акту обстеження. В супровідній записці вказують, на яку отруту варто провести дослідження. Відбирають та доставляють проби, як найшвидше, тому що деякі пестициди нестійкі і швидко руйнуються.

Профілактика. При отруєнні бджіл пестицидами керуються “Инструкцией по профилактике отравлений пчел пестицидами”, затвердженою Всесоюзним виробничо-науковим об’єднанням по агрохімічному обслуговуванню сільського господарства “Союзсельхозхимия” і Головним управлінням ветеринарії Держагропрому СРСР 14.06.1989 року.

Профілактика отруєнь бджіл базується на беззаперечному дотриманні вимог ст. 30 Закону України “Про бджільництво” від 2 лютого 2000 №1492-III (1492-14), суворому дотриманні регламентацій застосування в навколишньому середовищі токсичних для бджіл речовин.

Власників пасік оповіщають за три доби до хімобробок з зазначенням застосовуваного отрутохімікату, місця (у радіусі 7 км), часу і способу проведення обробки. Указують час ізоляції бджіл.

Обробки проводять у період відсутності льоту бджіл у ранкові або вечірні години.

Не допускають обробку квітучих медоносів і пилконосів під час масового льоту бджіл.

На період обробки бджоляру необхідно вивезти пасіку в безпечне місце або ізолювати бджіл у вуликах на термін, передбачений обмеженнями при застосуванні отрутохімікату.

За 3-5 днів вивозять пасіки на 5-7 км від місць, де передбачається застосування пестицидів. Пасіки повертають на своє місце через 10-14 дн після закінчення обробки. При неможливості вивозу бджіл гнізда розширюють порожніми стільниковими рамками, магазинними надставками з 4-5 стільниками і зверху накривають сітками. На сітку кладуть полотнинку та накривають дахом вулика. Увечері безпосередньо перед обробкою льотки закривають, видаляють з вулика полотнинку, знімають прилітні дошки, піднімають дах вулика на 1,5-2 см з надвітряного боку. У жарку погоду вкривають дах вуликів травою або гілками. Бджолам щодня дають у стільниках до 1,5 л води або зволожують покладену вату (мішковину) на вентиляційну сітку. З метою попередження отруєння в період обробки посівів бджолині сім’ї можна занести у зимівник.

Тривалість ізоляції бджіл залежить від часу розпаду (детоксикації) використовуваних пестицидів у навколишньому середовищі і коливається від 1 до 7 діб; при зниженій зовнішній температурі і високій вологості термін ізоляції збільшують на 1 - 2 дні, при обробці в теплицях - на 2 - 3 дні.

Варто уникати розміщення пасік поблизу металургійних комбінатів, фосфатних, скляних, цегельних заводів, теплоелектростанцій, біля доріг з інтенсивним автомобільним рухом.

Заходи боротьби. При отруєнні бджіл скорочують та утеплюють гнізда, з вулика видаляють рамки з незапечатаним медом і пергою. У гнізді залишають таку кількість розплоду, яка може бути покрита бджолами. Сім’ї протягом 3 - 4 днів підгодовують рідким цукровим сиропом. Вулики, що звільнились, очищають, промивають 5 %-ним розчином лугу, потім чистою водою і пропалюють вогнем паяльної лампи до легкого побуріння. Стільникові рамки з медом і пергою від загиблих сімей перетоплюють на віск, останній використовують для технічних цілей.

З появою ознак неблагополучної зимівлі бджіл через наявність недоброякісного корму (субтоксичні дози пестицидів, сольовий токсикоз) вулики рано виставляють із зимівника, замінюють корм на доброякісний. 

Застуджений розплідЗагибель розплоду, поява патологічних бджіл у результаті переохолодження гнізда бджолиної сім’ї.

Етіологічні дані. Застуджений розплід частіше спостерігають навесні; він виникає при різкому зниженні температури навколишнього повітря, поганому утепленні гнізда, втраті значної кількості бджіл у результаті отруєнь і захворювань, при тривалому витримуванні стільників з розплодом поза гніздом бджіл.

Клінічні ознаки. Загиблий відкритий та печатний розплід знаходять збоку і внизу рамок, по їх периферії. Личинки збільшуються в об’ємі і залишаються без змін. Колір їх спочатку жовто-білий, кінцеві сегменти сіруваті, потім вони стають темно-коричневими, чорними. вподальшому личинки підсихають, стають крихкими, іноді - водянистими, масткими. Відчувається слабкий кислий запах або запах сірководню. Загибель закритого розплоду виявляють пізніше. Кришечки його іноді з отворами. На грудях і черевці лялечок знаходять темно-зелені, сіро-зелені і коричневі плями, очі їх швидко темнішають. Поступово лялечки перетворюються в темно-коричневі мумії, легко видаляються з комірок.

опубліковано: Сергій Петрович Саяпін    2015-03-24 21:03