Рубрики
ОСОБЛИВОСТІ МЕНЕДЖМЕНТУ СІЛЬСЬКОГО ЗЕЛЕНОГО ТУРИЗМУ
Розглянуто особливості менеджменту сільського зеленого туризму. Виділено чинники управління сільським зеленим туризмом. Запропоновано специфічні стратегії, які дозволять збільшити позитивні економічні ефекти від організації відпочинку на сільських територіях нашого регіону.

 

ОСОБЛИВОСТІ МЕНЕДЖМЕНТУ СІЛЬСЬКОГО ЗЕЛЕНОГО ТУРИЗМУ

І.П. Кудінова, к.е.н., доцент кафедри аграрного консалтингу та сервісу, НУБіП України

 В Україні актуальність проблематики сільського зеленого туризму зумовлюється нагальною необхідністю невідкладного розв’язання соціально-економічних проблем сучасного села. За роки незалежності України в сільській місцевості спостерігається зменшення населення, зростання безробіття, масова заробітчанська міграція. Тому для держави є важливим розвиток сільського зеленого туризму так як він розширює сферу зайнятості сільського населення і дає селянам додатковий заробіток; розширює можливості зайнятості сільського господаря не тільки у виробничій сфері але й в сфері обслуговування. А також стимулює розвиток сфери послуг: торгівлі, транспортну, зв'язку, служби побуту, відпочинково-розважальних послуг та інших.

Сучасний досвід та наукові дослідження засвідчують, що прискорений розвиток сільського зеленого туризму може відіграти роль каталізатора структурної перебудови економіки, забезпечити демографічну стабільність та розв’язання нагальних соціально-економічних проблем у сільській місцевості.

У сучасній Україні сільський зелений туризм поступово стає стабільною та сформованою галуззю, але туристи очікують кращого вибору та якості з довготривалою відповідальністю за довкілля. Цього можна досягти лише шляхом ефективного планування та менеджменту.

Мета менеджменту сільського зеленого туризму полягає у довготерміновій підтримці сталості цього туристичного сектора шляхом захисту місцевої культури та навколишнього середовища через механізми продукування специфічних суспільних благ (послуг) та підтримання їх конкурентоспроможності.

Стратегія сільського зеленого туризму в кожній окремо взятій місцевості, залежно від її рекреаційного потенціалу, потребує перед початком розвитку визначення пріоритетів.

Ці стратегічні наміри повинні переглядатися періодично, причому шляхом спеціальної партнерської співпраці між власниками агроосель, громадськими спілками сприяння розвитку сільського зеленого туризму та сільськими туроператорами.

Важливим механізмом менеджменту сільського зеленого туризму є налагодження діалогу й партнерства між бізнесом, спілками власників і громадськими інститутами. Це необхідно, насамперед, через потребу перебудови сільської економіки. Сільський туризм є специфічною частиною економічної діяльності на будь-якій території завдяки сильному впливу громадської сфери і конкурентному тиску споживачів.

Основними чинниками підвищеної складності управління сільським туризмом є:

— суттєва невизначеність ринкової ситуації;

— сезонна нестабільність попиту на турпослуги;

— висока конкурентність на регіональному ринку турпослуг із закладами інших організаційних форм масової рекреації;

— обмеженість фінансових ресурсів;

— мінливість попиту (запитів) споживачів турпослуг;

— соціально-економічна ситуація в країні тощо.

У таких умовах агротуристичне господарство не може обмежуватися лише стандартним поточним плануванням своєї господарської діяльності й оперативним (ситуаційним) управлінням. Бізнес, що ведеться за сучасними світовими правилами, вимагає запровадження стратегічного управління, яке окреслює широке коло питань існування сільського туризму в нестабільному ринковому середовищі.

Основний постулат стратегічного управління був сформульований так: "виживання і розвиток бізнес-одиниці на довготривалу перспективу залежить від здатності цієї бізнес-одиниці своєчасно передбачати зміни на ринку і відповідним чином адаптувати свою організаційно-обслуговуючу структуру і спектр номенклатури фірмового турпродукту".

Іншими словами, йдеться про чітке усвідомлення на всіх рівнях (власника агрооселі, сільської громади, районної ради, регіональних інституцій) стратегії розвитку сільського туризму. Ця стратегія повинна давати відповіді на ключові питання щодо сутності цієї діяльності:

  • чим є сільський туризм сьогодні?
  • яким сільський туризм повинен бути завтра?
  • які наші послуги, функції, рівні?
  • що треба зробити, щоб досягти поставлених цілей?

Крім того, стратегії сільського зеленого туризму повинні бути сумісні з місцевими цілями розвитку.

Під час формулювання системи цілей (інтересів) місцевого розвитку і сільського зеленого туризму необхідно враховувати п'ять основних вимог (вони називаються SMART-детермінантами). А саме:

  1. Specific (визначеність) — цілі повинні бути настільки чіткими й точними, щоб не залишалося можливості для їх неправильного чи множинного тлумачення.
  2. Measurable (вимірність) — цілі повинні виражати кількісно все те, чого можна досягнути (у тому числі і суб'єктивні очікування), та кількісно вимірювати результат, якщо ціль досягнуто.
  3. Achievable (досяжність) — зацікавлені особи на всіх рівнях повинні бути впевнені, що поставлене завдання цілком досяжне.
  4. Related (співвіднесеність) — цілі повинні співвідноситися зі стратегією, господарськими інтересами та особистими інтересами (мотивами) тих працівників, які втілюватимуть ці цілі в життя.
  5. Time-bound (часова обмеженість) — цілі повинні бути чітко регламентованими в часі щодо термінів їх досягнення.

Основне завдання стратегічного менеджменту сільського туризму зводиться до визначення пріоритетності цілей та їх ранжування у часі, тобто визначення довго-, середньо- та короткотермінових.

Вагомим аспектом менеджменту сільського туризму виступає проблема адекватної оцінки досяжності поставлених цілей. Адже часто буває так, що широко задекларовані стратегічні цілі регіонального й обласного розвитку повністю "пробуксовують" на місцях і не враховують позаекономічних реалій місцевого розвитку.

Для окремого власника агрооселі цільова програма-мінімум — це спосіб вижити, втриматися "на плаву" (ціль отримання мінімально необхідного прибутку). Натомість для громадського об'єднання власників агроосель, районної й обласної влади пріоритетною є досягнення цільової програми-максимум — ринкова експансія місцевого агротуристичного господарства з максималізацією: а) прибутку; б) споживчого рейтингу (популярності); в) позаконкурентного статус-кво.

Після ретельного вивчення цілей і ринкових можливостей менеджменту переходять до тактичного виконання довготермінової стратегії.

Менеджмент туризму передбачає потенційні вигоди для сільських районів. Туризм виступає важливим джерелом робочих місць для сільських громад, особливо для тих, які знаходяться в демо- чи агродепресивних та економічно відсталих районах. Оскільки робочі місця в агро-туристичному сервісі здебільшого не вимагають особливих навиків та високої кваліфікації, місцеві мешканці з початковими навичками здатні до праці в цьому секторі як прислуга, виробники продовольства для туристів, екскурсоводи, провідники, майстри кустарних промислів.

Одне з ключових завдань менеджменту сільського туризму полягає у розробці механізмів збалансування вигід від зеленого туризму та потенційних негативних ефектів.

При визначенні стратегічних пріоритетів розвитку агротуристичного господарства доцільним є проведення SWOT-аналізу [3]. Це метод аналізу соціально-економічної ситуації на місцях й з'ясування ключових напрямів менеджменту сільського туризму. Назва методу походить від перших літер англійських слів: S — можливості; W — небезпеки; О — сила; Т — слабкість.

Складовими підсистемами аналізу є:

— SW-аналіз (аналіз зовнішньоринкового середовища). Використовується експертний характер SW-аналізу;

— ОТ-аналіз (аналіз внутрішнього потенціалу закладу). Використовується математико-аналітичний характер ОТ-аналізу.

Конкретні аспекти SWOT-аналізу:

• Потенційні можливості (S) агротуристичного господарства (унікальність туристичного ресурсу, інноваційність турпродукту, техніко-технологічний відрив від потенційних конкурентів тощо).

• Потенційні небезпеки (W) агротуристичного господарства (макроекономічна і соціально-політична ситуація, інфляція, податкова політика, коливання попиту, погіршення туристичного іміджу регіону, тероризм тощо).

• Сила (О) агротуристичного господарства: визначені та приховані внутрішні резерви саморозвитку (наприклад, ступінь завантаженості кімнатного фонду залежно від сезону року).

• Слабкість (Т) агротуристичного господарства (плинність кадрів, неконструктивна соціально-психологічна атмосфера, техніко-технологічні обмеження тощо).

За допомогою методу SWOT-аналізу можна визначити як внутрішні, так і зовнішні чинники, що матимуть вплив на успіх справи, що дає можливість проаналізувати ресурси й оточення господарства, крім того, визначити пріоритети. Аналіз достатньо спрощує ідентифікацію сильних сторін і можливостей, які потрібно використати, а також слабких сторін і загроз, які потрібно подолати. Завдяки правильному визначенню сильних сторін і можливостей власник агрооселі може порівняти стратегічні альтернативи, зробити обґрунтований вибір і конкретизувати стратегію дій, сформувати нові концепції і плани. Але потрібно чітко усвідомлювати, що можна контролювати деякі слабкі сторони і загрози, а на деякі ми не маємо жодного впливу.

Суттєвим стимулом для українського села в галузі розвитку сільського відпочинку стало його віднесення до підсобної діяльності сільської сім'ї, яким він фактично і є. Сільське населення високо оцінює такий вид діяльності, як прийом відпочиваючих, що дозволяє значно збільшити доходи родин. Окрім того, на нашу думку, повинні бути розроблені специфічні стратегії, які би дозволили збільшити позитивні економічні ефекти від організації відпочинку на сільських територіях нашого регіону. До таких стратегій при здійсненні планування подальшого розвитку сільського зеленого туризму в регіоні, вважаємо, треба віднести:

— збільшення тривалості перебування у сільських оселях відвідувачів з міських територій;

— збільшення періоду відпочинкового сезону;

— організацію спеціальних тренінгів та семінарів для власників агроосель;

— забезпечення місцевого населення роботою;

— збереження традиційних будівель та житла;

— організацію зручної для туристів системи руху транспорту в реґіоні;

— підтримання продуктивності сільського господарства горян;

— розвиток ціннісних та культурно-освітніх якостей життя сільських людей.

 Сільський зелений туризм за умови ефективного менеджменту здатний реально поліпшити якість життя у сільській місцевості. Зокрема, він може виступати як основне (важливе) джерело надходження до місцевих бюджетів, відродження народних промислів та сімейних професій, вдосконалення умінь з ведення приватного господарства з використанням новітній технологій, у тому числі, органічного землеробства, активізації підприємницького середовища поряд зі зростанням місцевих бюджетів, соціального партнерства, поліпшення фінансування, а також функціонування соціальної сфери, санітарного стану, торгового, транспортного та побутового обслуговування, медичного сервісу в сільських поселеннях.

 

 

опубліковано: Ірина Петрівна Кудінова    2017-06-13 20:06