Рубрики
Сільський зелений туризм Питання-Відповіді
Популярні питання щодо сільського зеленого туризму

1) Яка нормативно-правова база сільського зеленого туризму?

  1. Конституція України.
  2. Закон України «Про туризм»від 15 вересня 1995 року № 324.
  3. Закон України «Про фермерське господарство»від 19 червня 2003 року № 973.
  4. Закон України «Про особисте селянське господарство» від 15 травня 2003 року №724.
  5. Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 р № 755.
  6. Закон України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» від 23 березня 1996 року № 98.
  7. Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року № 1875.
  8. Закон України «Про громадські об’єднання»від 22 березня 2012 року № 4572-VI.
  9. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про туризм» щодо надання туристичних послуг». від 9 лютого 2012 року № 4385-VI.
  10. Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01 червня 2000 року № 1775.
  11. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку надання послуг з тимчасового розміщення (проживання)» від 15 березня 2006 року №297.
  12. Наказ Міністерства аграрної політики та продовольства України «Про затвердження Плану заходів Мінагрополітики України щодо розвитку сільського зеленого туризму на період до 2015 року».
  13. Господарський кодекс України.
  14. Земельний кодекс України.
  15. Кодекс законів про працюУкраїни.

2) Чи треба реєструватися підприємцемдля веденнясільського зеленого туризму?

Сільський зелений туризм як вид діяльності, що не відноситься до підприємницької, включає, зокрема, надання послуг з розміщення та харчування туристів. Ці послуги може надавати будь-яка особа без додаткових дозволів. Якщо необхідно показати туристам певні місцеві пам'ятки або природні принади округи, то ці послуги (туристичний супровід) потребують спеціальної освіти та дозволу.

Мають значенняприйнятімісцевимидержавнимиадміністраціямипрограми розвитку туризму, зокрема, сільського. Такі програми передбачають збір даних про власників садиб, які можуть надавати послуги з розміщення і харчування туристів, а також допомогу з інформування власників садиб про потенційних туристів і навпаки, інформування туристів про власників садиб, які надають послуги.

Власник садиби має право отримувати інформацію, необхідну для своєї діяльності у сфері туризму, в державних органах та сільських і селищних радах, а також брати участь у розробці місцевих програм розвитку сільського зеленого туризму (стаття 24 Закону України «Про туризм»).

Окремою формою підтримки в багатьох місцевих програмах визнано надання державною службою зайнятості дотацій безробітним, які підтвердили намір започаткувати власну справу в сфері сільського туризму і згодні зареєструватися як приватні підприємці.

Для надання послуг із розміщення та харчування туристів власнику садиби не обов'язково реєструватися як приватному підприємцю (стаття 9 Закону України «Про туризм»). Крім того, власник садиби може сплачувати внески на своє соціальне страхування добровільно, якщо в цьому виникне потреба.

Трудові договори між власником садиби, який не зареєструвався як підприємець, та працівниками укладаються тільки письмово і підлягають реєстрації протягом одного тижня у місцевому органі служби зайнятості за місцем проживання працівника (стаття 24-1 Кодексу законів про працю).

Ліцензування послуг із розміщення та харчування туристів законом не вимагається.У статті 5 Закону України «Про туризм»це виписано дуже чітко, а також уЗаконі України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» № 1775 від 01червня 2000 рокувідмічено, що ліцензії для цих видів діяльності не передбачені.

Правила обов'язкової сертифікації готельних послуг та послуг харчування застосовуються тільки до громадян, які зареєструвалися як підприємці. Незаконними є будь-які вимоги до власника садиби отримувати або показувати сертифікати, вказані у Правилах обов'язкової сертифікації готельних послуг та послуг харчування (затверджено Наказом Держстандарту № 37 від 27січня 1999 року).

Власник садиби може звернутись із заявкою про таку сертифікацію або надання категорії своїй садибі як туристичного об'єкта добровільно, якщо це потрібно для задоволення запитів туристів. Але це його право, а не обов'язок (стаття 19 Закону України «Про туризм»).

Також власник садиби не зобов'язаний мати освіту за спеціальністю «готельне господарство», щоб надавати послуги з розміщення і харчування туристів Проте, треба пам'ятати, що в разі наявності семи або більше номерів (окремих приміщень для розміщення туристів), власник садиби буде зобов'язаний виконувати вимоги Правил користування готелями й аналогічними засобами розміщення та надання готельних послуг (Наказ Державної туристичної адміністрації України № 19 від 16березня2004 року).

Договори з розміщення туристів (оренди житла) можуть бути і письмовими, і усними. Але бажано скористатися письмовими зразками. У випадку, якщо туристи заподіють яку-небудь шкоду садибі, буде легше довести вимоги її власника.

Навіть за тривалого проживання туристів у садибі, треба пам'ятати, що договори з їх розміщення потребують нотаріального засвідчення та реєстрації в органах технічної інвентаризації тільки у випадку, якщо строк дії договору перевищує 12 місяців (стаття 793 Цивільного кодексу України). Але щоб уникнути порушення пункту 9.1 Закону України «Про податок з фізичних осіб», строк перебування одного туриста власнику садиби, який не є підприємцем, краще вказувати не більше 15 днів. Тоді вимоги засвідчувати або реєструвати такі договори також будуть незаконними.

На вимогу туриста власник садиби може видавати заповнений власноруч документ, який зазначає строк розміщення, вартість основних і додаткових послуг, а також прізвище та ім'я туриста.

Важливо, що власники садиб, які не зареєструвалися як приватні підприємці, можуть укладати договори саме на розміщення туристів, а не їх туристичне обслуговування. Але власник садиби може укласти договори не з окремими туристами, а з туристичною фірмою.

3) Як отримати дозвіл на право здійснення туристичного супроводу?

Наказом Державної туристичної адміністрації України від 24 вересня 2004 році № 83 затверджене Положення про порядок видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу фахівцям туристичного супроводу, розроблене з метою забезпечення надання якісного туристичного супроводу та екскурсійного обслуговування груп туристів та туристів, що здійснюють подорожі індивідуально, створення бази даних про наявні в Україні кадри туристичного супроводу, ступінь фахової підготовки гідів-перекладачів, екскурсоводів, спортивних інструкторів, провідників та інших фахівців туристичного супроводу.

Дозвіл на право здійснення туристичного супроводу єофіційним документом, який підтверджує кваліфікацію фахівця туристичного супроводу і дає право на:

- надання екскурсійних послуг екскурсоводами та гідами-перекладачами в населених пунктах та об'єктах показу, внутрішніми правилами яких це не заборонено, у межах даної адміністративної території та надання дорожньої інформації під час слідування туристичних груп до місця призначення;

- надання відповідних послуг із туристичного супроводу іншими фахівцями туристичного супроводу.

Дозвіл повинні отримувати гіди-перекладачі, екскурсоводи, спортивні інструктори, провідники та інші фахівці туристичного супроводу - фізичні особи,  які проводять діяльність, пов'язану з туристичним супроводом, за винятком осіб, які працюють на відповідних посадах підприємств, установ, організацій, яким належать чи які обслуговують об'єкти відвідування (музеї, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва, монастирські комплекси, спеціалізовані виставки тощо).

Видача Дозволів (у межах даної адміністративної території) здійснюється відповідними акредитаційними комісіями, обласними та  міськими держадміністраціями.

опубліковано: Олена Локутова    2017-10-03 11:10