ФОРМУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ СИСТЕМ ЯК СЕРЕДОВИЩА ВІДКРИТИХ ІННОВАЦІЙ

• Наталя Болгарова
• Біоекономіка
• 22.11.21

Формування інноваційних систем як середовища відкритих інновацій

Паневник Т.М., Болгарова Н.К.

Постановка проблеми.

Еволюція соціально-економічних процесів призводить до заснування та використання нових механізмів реалізації інноваційної діяльності та появи нових підходів до формування, впровадження та поширення нових знань. Посилення глобальної конкуренції зумовлює необхідність переходу на інноваційний шлях розвитку, який пов'язаний зі зростанням витрат на наукові дослідження та розробки. Висока вартість наукових досліджень та їх реалізації зумовлює доцільність та необхідність залучення партнерів для здійснення інноваційної діяльності. Відкритість дозволяє стати учасником інноваційної системи суттєво ширшому колу бажаючих та вдало реалізувати свій новаторських потенціал.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню сутності та основних положень концепції відкритих інновацій присвятили свої роботи такі зарубіжні та вітчизняні науковці: Ф. Кук [1], Дж. Ніосі [2], Г. Чесбро [3], Т. Гросфелд [4], Д. Черваньов [5], I. Савицька [6], О. Носик [7], В. Ванхавербеке [8] та інші. Питанням відкритих інновацій вчені почали займатись порівняно недавно, тому потрібно зазначити, що теоретичні дослідження цього питання ще тривають, оскільки сфера відкритих інновацій є недостатньо висвітленою у працях науковців.

Постановка завдання.

Метою статті є дослідження сучасних інноваційних систем та пошук основних чинників та заходів активізації середовища відкритих інновацій у вітчизняній економіці.

Виклад основного матеріалу дослідження.

В сучасних умовах інноваційна діяльність набуває ознак відкритості, оскільки все більше поширюється співпраця із зовнішніми партнерами, науковими установами, постачальниками та споживачами. Саме це розширює можливості доступу до інноваційного продукту та сприяє розвитку середовища відкритих інновацій, яке суттєво розширює базу для формування як інноваційних систем в цілому так і нових ідей та технологій зокрема. Такі інноваційні стратегії підвищують рівень адаптивності до зовнішніх змін, призводять до економічного зростання, надають нові можливості та знижують ризики.

Сьогодні у світовій науці та практиці виділяють такі типи інноваційних систем: національні, регіональні, галузеві/секторальні, технологічні, корпоративні інноваційні системи, інноваційні екосистеми (ІЕС).

Ф. Кук [1] зазначає, що національна інноваційна система (НІС) не може благополучно функціонувати без РІС (регіональної інноваційної системи) оскільки її ефективність визначається географічною близькістю підприємств, інфраструктури, що підтримує інновації, людського капіталу та різних мереж взаємодії.

На думку Дж. Ніосі, П. Савіотті [2] НІС – це «система взаємодій між приватними і державними підприємствами, а також між університетами й урядовими установами, метою яких є розвиток науки і техніки в конкретній галузі».

В умовах посилення ролі інформації та інформаційних технологій як фактора виробництва все більше застосовується принцип відкритих інновацій, коли активізуються процеси взаємодії, кооперації в сфері інновацій.

Термін “відкриті інновації” ввів у науковий обіг Г. Чесбро. Він визначає відкриті інновації – як “цінні ідеї, які можуть надходити як з самої компанії, так і ззовні та можуть надаватися на ринку в результаті як дій самої компанії, так і інших структур” [3].

Т. Гросфелд, Т.Дж.А. Роландт наголошують, що відкриті інновації – це процес створення нових комерційних можливостей шляхом спільного виведення на ринок нових продуктів та послуг на основі використання комплементарних знань різних партнерів [4].

Д. Черваньов, Л. Названова розглядають відкриті інновації як підхід, який дає змогу отримувати максимальний прибуток від спільного створення та комерціалізації інноваційних проектів, передбачає, з одного боку, використання зовнішніх джерел винаходів та технологій для того, щоб ефективно реалізувати свої проекти, а з іншого боку, відкриття доступу до своїх винаходів та технологій, щоб одержати від їх реалізації максимальний прибуток [5].

Савицька І. під відкритими інноваціями розглядає інновації, що виникають від спільної діяльності в галузі розвитку, заснованої на співпраці між різними партнерами, такими як державний сектор, бізнес та академічний світ [6].

Носик О.М. зазначає, що головними характеристиками відкритих інноваційних систем є інноваційне підприємництво, інноваційні мережі, інноваційна співпраця і партнерство, інноваційні кластери та екосистеми [7].

В. Ванхавербеке підкреслює, що основними партнерами відкритих інновацій є не фірми, а університети, дослідницькі лабораторії, технологічні посередники, індивідуальні споживачі. Він називає ці структури організаціями і характеризує відкриті інновації як “цілеспрямовану реалізацію різними організаціями припливу й відтоку знань” та виділяє вплив механізмів відкритих інновацій на підвищення інноваційної активності всередині компаній і “розширення можливостей використання інновацій у зовнішньому середовищі” [8].

Теорія відкритих інновацій визначає процес досліджень і розробок як відкриту систему, коли джерела інноваційного потенціалу знаходяться за його межами. У відкритих інновацій є дві основні рушійні сили. По-перше, кращі ідеї не обов’язково генеруються власними працівниками фірми. По-друге, сьогодні в НДДКР компанії повинні зосередитись на тому, що вони роблять справді добре і передати на аутсорсинг те, що вони не можуть або не повинні робити самі [9].

Під терміном “відкриті інновації” ми розуміємо – сукупність (систему) цільових інноваційних потоків інформації як з внутрішніх так і зі зовнішніх джерел, залучених за принципом кооперації та створенням інноваційної системи задля активізації та підвищення ефективності інноваційних процесів.

Важливою умовою формування сучасних інноваційних систем є створення середовища відкритих інновацій. Основними суб’єктами в даному середовищі можуть бути:

• підприємства, організації, приватні підприємці, фізичні особи, що створюють та реалізують інновації, здійснюють науково-дослідну та дослідно-конструкторську діяльність;
• органи державної влади та місцевого самоврядування, які здійснюють регулювання інноваційної діяльності;
• спеціальні органи інноваційної інфраструктури, задіяні в інноваційних процесах (бізнес-інкубатори, технопарки, технополіси, венчурні фонди тощо);
• громадські організації та їх об’єднання, професійні саморегулівні організації, що захищають інтереси учасників інноваційних процесів;
• замовники інноваційної продукції;
• власники об’єктів інтелектуальної власності, що використовується в процесі інноваційної діяльності;
• інвестори.

Для розгляду інноваційного середовища використаємо інтегральну оцінку стану розвитку інноваційної системи. На міжнародному рівні широко Україна представлена у кількох міжнародних рейтингах, які оцінюють інноваційний потенціал, технологічну та інноваційну конкурентоспроможність. Найбільш відомим серед інших є Глобальний індекс інновацій (Global Innovation Index).

Глобальний інноваційний індекс (GII) включає 81 індикатор інноваційної діяльності та розділений на сім напрямків: 1) інститути (Institutions); 2) людський капітал і дослідження (Human capital & research); 3) інфраструктура (Infrastructure); 4) стан ринку (Market sophistication); 5) стан бізнесу (Business sophistication); 6) результати економіки знань і технологій (Knowledge & technology outputs); 7) результати творчої діяльності (Creative outputs). З показників напрямків 1-5 складається субіндекс ресурсів інновацій (Innovation Input Sub-Index). Показники напрямків 6 і 7 формують субіндекс результатів інновацій (Innovation Output Sub-Index). Підсумковий результат - Глобальний інноваційний індекс - розраховується як середнє цих двох субіндексів. У десятку найбільш інноваційних країн за цим показником увійшли: Швейцарія яка посіла 1 місце з індексом 66, Швеція (63), США (61), Великобританія (60), Нідерланди (59), Данія (58), Фінляндія (57), Сінгапур (56,6), Німеччина (56,5) та Південна Корея (56), яка посіла 10 місце. Україна у цьому рейтингу займає 45 позицію з індексом 36.

Останні роки GII дає можливість проаналізувати сильні та слабкі  сторони інноваційної системи країн, зокрема України (Таблиця 1.)

Таблиця 1 – Сильні та слабкі сторони України в Глобальному інноваційному індексі GII у 2019 році [10]

Отже, основою української інноваційної конкурентоспроможності є людський капітал і дослідження, а також знання й результати наукових досліджень. Їх ефективна реалізація і є головною конкурентною перевагою. Однак більшість позицій є слабкими і потребують розвитку.

Вважаємо, що основними чинниками, які сприятимуть поширенню відкритих інновацій є:

– сприятливий інституційний клімат;

– розвинена інформаційно-комунікаційна інфраструктура;

– ефективні регуляторні механізми;

– формування сприятливого бізнес-середовища;

– кооперація з зовнішніми учасниками інноваційної системи;

– партнерство з глобальними R&D компаніями;

– співпраця з університетами та науковими установами;

– високотехнологічний імпорт;

– залучення венчурного інвестування.

Великий вплив на розвиток інноваційних процесів має кількість виконавців науково-дослідних робіт. Якщо в країнах Європейського Союзу чисельність виконавців наукових досліджень і розробок та дослідників у розрахунку на 1 000 осіб зайнятого населення (віком 15-70 років) (табл. 2) поступово зростає з 11,5 у 2010 р. до 13,3 у 2015 р., тобто на 15,65%, у Польщі за цей період приріст склав 13,64%, а в Україні цей показник зменшився на 21,43% та  досяг у 2015 р. рівня 5,5. І вже в наступному році скоротився ще на 30%.

Таблиця 2 – Кількість виконавців НДР та дослідників у розрахунку на 1000 у осіб зайнятого населення (у віці 15-70 років), % [11]

Примітки:

…  – немає даних.

Загалом за 2010-2019 рр. кількість дослідників, задіяних у виконанні наукових досліджень і розробок скоротилася на 61,8% з 133744 до 51121 осіб. Якщо у 2010 р. питома вага дослідників в загальній кількості зайнятого населення складала 0,7%, то вже у 2018 р. зменшилася до 0,35%. При цьому спостерігається зменшення кількості працівників, задіяних у виконанні наукових досліджень і розробок, які мають науковий ступінь на 56,6%. А також відбувається зменшення кількості організацій, які здійснювали НДР на 27,09% за 2010-2018 рр., при одночасному зменшенні кількості інноваційно активних промислових підприємств на 46,9%.

Відповідно до даних Державної служби статистики України частка кількості підприємств, що самостійно впроваджували інноваційну продукцію (товари, послуги) та/або технологічні процеси, за видами економічної діяльності (% до загальної кількості інноваційно активних підприємств відповідного виду економічної діяльності) у 2018 р. збільшилась до 69,9%, тоді як у 2016 складала 61,3%. Таким чином, на сьогоднішній день в Україні домінує закрита модель інновацій, що зумовлює сповільнення розвитку інноваційних процесів та подальше технологічне й економічне відставання від високорозвинених країн.

В цих умовах необхідність формування відкритих систем як середовища інновацій набуває все більшого значення.

Це зумовлює активізацію долучення вітчизняних суб’єктів господарювання до практики відкритих інновацій. В Україні частка кількості інноваційно активних підприємств, залучених до інноваційного співробітництва (% до загальної кількості інноваційно активних підприємств) у 2014-2016 рр. становила 34,4%, а вже у 2016-2018 рр. 58,3% [12]. Отже, сучасні моделі розвитку інноваційних систем пріоритетне значення надають стратегічній інтеграції. Що підтверджує поступовий перехід до нових відкритих інноваційних систем та пошук перспективних інноваційних взаємодій в зовнішньому середовищі.

Найбільш поширеним є співробітництво з постачальниками обладнання,  матеріалів, компонентів, програмного забезпечення. Достатньо високою є частка інноваційного співробітництва в межах підприємств (31,1%), співробітництво з клієнтами становить 16,4%. Незначна кількість інноваційних підприємств співпрацює із закладами вищої освіти – лише 5,8% та з науковими установами – 9,6% [12].

Виходячи з вищезазначеного виникає необхідність розвитку середовища відкритих інновацій на основі посилення взаємодії його учасників. Активізація економічних взаємодій зумовлює зміни характеру організації інноваційного середовища, що сприяє формуванню інноваційних систем.

Прикладами реалізації моделі відкритих інновацій є створення кластерів, стратегічні альянси, спільні підприємства, технологічні парки, створені на базі університетів, розвиток венчурного бізнесу.

Провідним кластером США є «Силіконова Долина» у штаті Каліфорнія. Кластер вирізняється великою щільністю високотехнологічних компаній, пов’язаних з розробленням і виробництвом високопродуктивних комп’ютерних систем, мікропроцесорів, програмного забезпечення, пристроїв мобільного зв’язку, а також іншої передової продукції сфери інформаційних технологій. Головним чинником виникнення інноваційного кластеру в «Силіконовій Долині» називають присутність Стенфордського університету і великих міст, що є джерелами фінансування нових компаній у формі венчурного капіталу. Резидентами «Силіконової долини» є близько 7000 компаній, які залучають до 1/3 щорічного обсягу венчурних інвестицій, що здійснюються в США [13].

Однією з особливостей американських інноваційно-промислових центрів є гнучка система малого бізнесу, що дозволяє формувати «інноваційні точки зростання» всередині кластера.

У Великобританії ще з 1980 року активно розвивається взаємодія бізнесу і вищої освіти. При англійських університетах під контролем уряду організована мережа агентств і парків, які займаються розповсюдженням технологій і передачею їх виробничим фірмам. Варто відзначити такі інноваційні кластери, центральне місце в структурі яких займають університети, як Единбурзький центр трансферу технологій, Центр Технологій Стокбридж (сільське господарство), Центр по оцінці забруднення території та дослідженню можливості відновлення (створений спільно з Університетом Единбурга, Університетом Напьера і Університетом Шотландії) і ін.

Еволюція соціально-економічних процесів зумовлює необхідність переходу на інноваційний шлях розвитку з залученням широкого кола партнерів для вдалої реалізації новаторського потенціалу. Отже, учасники інноваційних систем поєднують свої ресурси на взаємовигідних умовах, працюють за принципом кооперації для спільного досягнення інноваційних результатів. Вони створюють цінність, яку самостійно не міг би створити жоден із них. Такий розвиток середовища відкритих інновацій суттєво розширює можливості для формування як інноваційних систем в цілому так і нових технологій зокрема.

При вирішенні завдань у формуванні інноваційних систем на сучасному етапі, слід врахувати глобалізаційні процеси в економіці для розширення можливостей створення якісного інноваційного продукту.

Щодо можливих шляхів формування потужної інноваційної системи України на принципах моделі відкритих інновацій, доцільно реалізовувати цілий ряд заходів:

– вдосконалення законодавства в сфері захисту інтелектуальної власності;

– державна політика в області інновацій повинна прийняти системний характер;

– активна підтримка не тільки великих корпорацій, але і початківців, в тому числі стартапів, наявність яких є необхідною у моделі відкритих інновацій;

– створення належних правових норм;

– збільшення державного фінансування науково-дослідних робіт та досліджень; – забезпечення та доступ до інформаційно комунікативних технологій (ІКТ);

– сприяння комерціалізації наукових розробок і досліджень серед університетів та приватного сектору;

– створення і підтримки міжнародних і національних стратегічних партнерств з метою можливого утворення спільних підприємств.

Таким чином, розвиток відкритих інновацій вносить прискорює перехід до наступного технологічного укладу, оскільки знижуються витрати і терміни на розробку інновацій, зростає число інноваційних ідей. А головне, що відбуваються процеси впливають на формування споживача «інноваційного типу».

Висновки з даного дослідження

Глобалізація соціально-економічних процесів зумовлює посилення взаємодії суб’єктів господарювання, що призводить до трансформації економічного середовища, в якому відбувається їх функціонування. Останнім часом все більше відбувається поступовий перехід до нових, відкритих форм інноваційного розвитку, який є передумовою конкурентоздатності в постіндустріальному суспільстві. Взаємодія вітчизняних інноваційних підприємств із зарубіжними як модель відкритих інновацій – це можливість для активного обміну знаннями, досвідом і компетенціями.

Активний пошук інноваційних ідей та проектів у зовнішньому середовищі, їх спільне створення та впровадження на основі партнерських взаємовідносин є передумовою подальшого інтенсивного розвитку та підвищення ефективності.

Список використаних джерел

1. Cooke, P. Business process in regional innovation systems in the European Union. In: Acs Z. (ed.). / P. Cooke // Regional innovation. Knowledge and Global change. Pinter, London. – 2000. – P. 53-71.

2. Niosi, J. National Systems of Innovation: In Search of a Workable Concept / J. Niosi, P. Saviotti, B. Bellon, M. Crow // Technology in Society. – 1993. – №15. – P.207–227., с. 212.

3. Chesbrough Н. Open Innovation. The New Imperative for Creating and Profi ting from Technology. – 2003

4. Гросфелд Т., Роландт Т. Логика открытых инноваций: создание стоимости путем объединения сетей и знаний. Форсайт. 2008. № 1 (5). С. 24-29.

5. Черваньов Д., Названова Л. Пріоритетні напрямки реалізації відкритих інновацій в Україні.Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Економіка. 2012. Вип. 136. С. 4-7.

6. Savitskaya, I. (2009). Towards open innovation in regional innovation system: case St.Petersburg. Lappeenranta, 2009. 113 p.

7. Носик О.М. Відкриті інноваційні системи: головні характеристики і напрями інтернаціоналізації // Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Менеджмент інновацій. 2016. Випуск 6, с.103-113.

8. Ванхавербеке В. “Окрытые инновации”: Scio me nihil scire / В.Ванхавербеке, М. Торккели, А. Трифилова // Инновации. – 2010. – № 7. – С. 3-5., c. 3.

9. Рудь Н.Т. Відкриті інновації – нова парадигма інноваційного розвитку / Н.Т. Рудь // Наукові записки Національного університету "Острозька академія". Сер.: Економіка. – 2013. – Вип. 21. – С. 81-85.

10. Global іnnovation Index 2019. – Режим доступу: https://www.globalinnovationindex.org/gii-2018-report

11. Наукова та інноваційна діяльність України у 2016 році: стат. зб. – К. : Державна служба статистики України, 2017. – С. 76. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/publnauka_u.htm

12. Державна служба статистики України – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua

13. Філатов С.А., Коченко О.М. Розвиток інноваційних кластерів в Україні / Вчені записки Університету «КРОК». – 2014. – Випуск 38. С. 46-53, с. 50.