Головні шкідники зернових колосових культур, - Syngenta
За матеріалами http://www3.syngenta.com/country/ua/uk/crops/cereals/Pages/shkidniki.aspx
Зерновим колосовим культурам в Україні завдають шкоди понад 100 видів комах, 3 види кліщів, а також у деякій мірі, нематоди та мишовидні гризуни. Всі ці шкідники в окремі роки можуть призвести до значних втрат врожаю, що інколи перевищують 50%. Отже, кожен третій гектар зернових колосових культур людина засіває для підтримання життєдіяльності шкідливих організмів. Усе це вимагає застосування різних методів захисту рослин, щоб зменшити частку втрат врожаю. В цьому розділі описані головні шкідники зернових колосових культур, їх життєві цикли та шкодочинність. Наступний розділ буде присвячено характеристикам та особливостям застосування інсектицидів компанії «Сингента» на зернових колосових культурах.
Серед головних шкідників зернових колосових культур розрізняють:
1) Хлібну жужелицю.
2) Злакових мух (вівсяна, пшенична, гесенська, опоміза пшенична).
3) Хлібних клопів (клоп-черепашка, маврська, австрійська черепашки).
4) Трипсів (пшеничний, житній, вівсяний).
5) П’явиць (червоногруда, синя).
6) Злакових попелиць (звичайна, велика, ячмінна).
7) Хлібних блішок (смугаста, стеблова).
8) Злакових цикадок (смугаста, шестикрапкова, темна).
9) Хлібних жуків (жук-кузька, жук-красун, жук-хрестоносець).
10) Совок, злакових листокруток.
11) Хлібних пильщиків (звичайний, чорний)
Поширена у Степу та Лісостепу аж до південного Полісся, але зона масового розмноження – вся степова частина. Пошкоджує пшеницю, жито, овес, рис, кукурудзу, найбільшої шкоди завдає озимій пшениці. Жук смоляно-чорного кольору. Вусики і лапки червоно-бурі, надкрила опуклі, довжина тіла 12-16 мм. Личинки білувато-сірі або зеленуваті з темно-бурою головою і грудними сегментами.
Перезимовують личинки різного віку в ґрунті на глибині 20-40см. Можуть перезимовувати і жуки. Живлення личинок навесні триває 5-7 тижнів. Заляльковування відбувається на глибині 20-70 см. Жуки починають з’являтися у період формування зерна озимої пшениці та інших зернових, а масово – у фазі молочної стиглості і живляться зерном до початку збирання врожаю. У спекотні посушливі роки вони ховаються в ґрунт на глибину 10-50см, де перебувають у стані літньої діапаузи. Яйця відкладають у серпні у ґрунт на глиби ну 5 см. Одна самка відкладає 50-70 яєць, максимально – до 270 яєць. Відродження личинок спостерігається від кінця серпня до настання приморозків. Вони живляться лише вночі, спочатку падалицею, а потім сходами озимини до зниження температури до 0°С.Протягом літа розвивається в одній генерації. Шкодять жуки і личинки. (Верещагин, 2001)Шкодочинність жуків полягає у пошкодженні зав’язі зерна. Один жук може пошкодити за сезон до 50-60 зерен. Крім того, вони вибивають з колосся багато непошкодженого зерна, але більшої шкоди озимим завдають личинки. Вони об’їдають молоде листя в період двох-трьох листочків та кущення. Пошкоджені рослини мають характерний, подібний до мочалки, вигляд. Шкодочинність залежить від чисельності та вікового складу личинок, а також фази розвитку рослин. (Бублик Л.І., Васечко, Г.І., Васильєв, В.П. та ін., 1999)
Злакові (шведські) мухи
Вівсяна і ячмінна мухи (Oscinella frit L.)
Вівсяна муха у значно більшій кількості розмножується на Поліссі та в Західному Лісостепу. Доросла комаха завдовжки 1,5-2,7мм, з чорним блискучим тілом. Ноги чорні, лише лапки жовті.
Ячмінна муха за чисельністю переважає в Степу і відрізняється жовтими гомілками передніх та середніх ніг, на задніх – вузька затемнена перев’язь. Личинка біла, циліндричної форми, спереду за гострена, ззаду закруглена. Вівсяна муха пошкоджує овес, жито, пшеницю, кукурудзу, ячмінь та злакові трави, а ячмінна – пшеницю, ячмінь, кукурудзу, багаторічні злакові трави. Обидва види мають спільне в біології: зимують в стадії личинки або пупарію всередині пагонів озимих та диких злаків, заляльковуються навесні. Виліт мух збігається із закінченням фази весняного кущення озимих – появою сходів ярих колосових і може тривати 2-3 навіть п’ять тижнів. Після додаткового живлення на квітках самки відкладають яйця за або на колеоптіле, за піхви листків ярих колосових і кукурудзи. Через 5-10 днів виходять личинки, які проникають усередину стебла, де виїдають конус росту і основу центрального листка. Виліт мух другої генерації збігається із фазою виколошування – цвітіння колосових. Розвиток личинок відбувається на колосі ячменю і вівса, третє та четверте – на сходах озимих культур, падали ці та дикій злаковій рослинності. (Верещагин, 2001); (Лихочвор, Проць, 2002)
Шкодочинність першої та останньої генерації полягає у зниженні густоти посіву, особливо ранніх строків сівби. Ознаки пошкодження: стебло усередині з’їдене, центральний листок жовтий і сухий. Личинки другої генерації безпосередньо знижують урожай зерна та погіршують його якість. (Бублик Л.І., Васечко, Г.І., Васильєв, В.П. та ін., 1999)
Пшенична муха (Phorbia securis Teins.)
Поширена повсюди, а особливо шкодочинна на півдні. Муха чорна, дрібна, довжина тіла 4-5 см. Крила темні, задимлені. Личинки білуватого або жовтуватого кольору, завдовжки 6-8мм. Пошкоджує озиму та яру пшеницю, слабше – жито, ячмінь. Зимує лялечка або личинка в пупарії всередині стебел озимих культур, рідше – у ґрунті на глибині 1-4см. Виліт мух відбувається протягом першої половини квітня. Яйця мухи відкладають за пазуху листків або за колеоптиле здебільшого пагонів пшениці або жита. Через 2-8 днів відроджуються личинки, які проникають всередину стебла до конуса росту або зародка колоса. (Бублик Л.І., Васечко, Г.І., Васильєв, В.П. та ін., 1999)
Личинки заляльковуються у поверхневому шарі ґрунту, зрідка – всередині пошкодженого стебла. Мухи другої генерації вилітають у вересні. Яйця самки відкладають на сходи озимих, особливо пшеницю. Внаслідок пошкоджень жовтіє і засихає центральний листок, пагін пригнічується і відмирає,що призводить до втрат врожаю, особливо на посівах з низькою енергією кущення. (Верещагин, 2001)
Опоміза пшенична (Opomyza florum F.) Поширена повсюди, а зона масового розмноження охоплює весь Лісостеп, особливо центральну частину, та райони Північного Степу і Полісся. Пошкоджує озиму пшеницю, менше жито та озимий ячмінь. Іржаво-жовта, завдовжки 3,5-4 мм. На крилах навколо поперечних і на кінцях поздовжніх жилок 4-5 затемнених плям. Личинка водянисто-біла або жовтувата, циліндрична, завдовжки від 1,2мм у першому віці до 7мм – у третьому. На кінці черевця два товсті м'ясисті вирости. Зимують сформовані личинки в оболонках яєць у поверхневому шарі ґрунту (до 3см) на посівах озимих. Личинки виходять після відновлення вегетації і проникають у пагони. Там виїдають 21 конус росту. (Бублик Л.І., Васечко, Г.І., Васильєв, В.П. та ін., 1999)
Виліт мух припадає на фазу колосіння – формуван ня зерна озимої пшениці. Через деякий час настає імагінальна діапауза. Після закінчення діапаузи наприкінці серпня мухи перелітають на посіви озимих, у першу чергу ранніх строків сівби. Основна маса їх зосереджується на крайовій смузі поля, де протягом вересня-початку жовтня самки відкладають яйця у ґрунт біля рослин так само, як і шведські мухи.
Гесенська муха (Mayetiola destructor S.)
Поширена по всій території України, частіше шкоди завдає у Степу. Пошкоджує пшеницю, ячмінь, жито, злакові трави. Схожа на невеликого комарика (2,5-3,5 мм) чорно-коричневого кольору, груди та голо ва чорні, крила прозорі. Личинки молочно - білі , веретено подібні, завдовжки 4-5 мм. Зимують личинки у пупаріях на сходах озимих, падалиці та диких злаках. Заляльковування відбувається навесні, а вилітмух припадає на кінець кущення-першу половину виходу в трубку озимих. Зразу відкладає яйця (плодючість 50-500 яєць) ланцюжком з верхнього боку листкової пластинки озимих та ярих культур. Личинки проникають за піхву листка, де і живляться та заляльковуються. Друга генерація літає в період колосіння культури. Третя генерація розвивається на падалиці та диких злаках, четверта – на озимих і падалиці. Пошкодження рослини до виходу в трубку до виколошування призводить до пустозерності колоса. У результаті живлення личинок у рослин утворюються характерні коліна, тому посіви набувають вигляду побитих градом або потолочених. (Бублик Л.І., Васечко, Г.І., Васильєв, В.П. та ін., 1999)
Хлібні клопи
Клоп-черепашка (Eurygaster integriceps Put.)
Поширена переважно у степовій зоні та частково у південно-західних районах Лісостепу. Основна культура – пшениця, рідше пошкоджує ячмінь, жито, овес. Тіло дорослих клопів широкоовальне, завдовжки 9-13, завшир шки 6-7 мм, забарвленнявід світло-сірого, іноді чорного кольору. Голова трикутна. Наличник закінчується на передньому кінці голови на рівні з вилицями. Личинки першого віку майже чорного кольору, другого-п’ятого – світлі і світло – жовті. (Верещагин, 2001); (Лихочвор, Проць, 2002)
Маврська черепашка (Eurygaster maurus L.)
В Україні поширена повсюди. Довжина тіла 8-10 мм. Наличник не виступає за вершину виличних пластинок і утворює з ними одну безперервну лінію. Пошкоджує пшеницю, жито, ячмінь, злакові трави, інколи овес, кукурудзу, просо.
Австрійська черепашка (Eurygaster austriacus Sch.) поширена переважно в Лісостепу і на Поліссі. Розмір тіла 11-13мм. Наличник на передньому кінці голови звужується. Пошкоджує зернові культури.
Шкодочинність клопів черепашок умовно розділяється на два періоди. Перший охоплює фазу сходів-кущіння (ячмінь), або виходу в труб ку (озима пшениця). У цей період комахи здійснюють уколи біля основи стебла, що призводить до загибелі центрального листка та відмирання стебла. Уколи в стебло передколосінням і на його початку спричинюють пустоко лосість та недорозвинення стебла. Другий період шкодочинності охоплює фазу молочної, воскової та повної стиглості зерна. При пошкодженні зерна знижується його маса, схожість та хлібопекарськІ властивості. (Бублик Л.І., Васечко, Г.І., Васильєв, В.П. та ін., 1999); (Нетіс І.Т., 2004)
Трипси
Пшеничний трипс (Haplothrips tritici Kurd.)
Дуже поширений, масово розмножується в Степу. Пошкоджує озимі та ярі пшениці, меншою мірою – ячмінь і жито. Дорослий трипс чорного або чорно-коричневого кольору, довжина тіла 1,3-1,5мм. Крила прозорі, з довгими війками. Личинки червоні, довжина тіла 1,4-1,8 мм. Зимує личинка у поверхневому шарі ґрунту і на його поверхні підрослинними рештками. Навесні перетворюється на про німфу, потім у німфу. На початку колосіння озимої пшениці з’являються дорослі трипси і локалізуються за піхвою прапорцевого листка. Вони пошкоджують колоскові луски, квіткові плівки. 
Трипси ссуть з них сік, що викликає часткову біло- та пусто колосість. При пошкодженні прапорцевого листка останній скручується, перешкоджаючи вихід колосу (див. фото). (Верещагин, 2001) tritici Kurd.)
Через 8-12 днів з’являються личинки, які живляться спочатку колосковими лусочками, а потім зерном. У період воскової стиглості зерна личинки ідуть на зимівлю. У пошкоджених рослин скручується колос, що призводить до утворення пустих колосків, або щуплозерності. (Бублик Л.І., Васечко, Г.І., Васильєв, В.П. та ін., 1999)
Житній трипс (Limothrips denticornis Hal.)
Поширений в Україні повсюди. Пошкоджує жито, пшеницю та інші злаки. Дорослі трипси викликають часткову або повну білоколосість, живлення личинок – відмирання листків. Колір тіла дорослої комахи від чорно-бурого до чорного, довжина 1,3-1,5мм. Личинки блідо-жовті.
Вівсяний трипс (Stenothrips graminum Uz.)
Поширений повсюди. Здатний переносити вірусні хвороби вівса. Дорослий трипс жовтувато-сірого або бурувато-сірого кольору. Голова і вершина черевця чорно-бурі. Личинки жовтувато-сірі. При обмеженій чисельності трипсів важливе значення має лущення стерні відразу після збирання врожаю і зяблева оранка. (Бублик Л.І., Васечко, Г.І., Васильєв, В.П. та ін., 1999)
П’явиці
П’явиця червоногруда (звичайна) (Oulema melanopus L.)
Поширена повсюди, але найбільш чисельна в Степу і південно-східному Лісостепу. Головними кормовими культурами є овес, ячмінь, тверді пшениці. Жук завдовжки 4-5 мм, надкрила зеленуватосині, передньоспинка та ноги жовтувато-червоні, голова та лапки чорні. Личинка з жовто-бурим слизом, темною головою і трьома парами ніг. Тіло посередині розширене, горбате. Зимують жуки у ґрунті на глибині 3-5 см на полях, де вирощували зернові, та в лісосмугах. Навесні при температурі повітря понад 9-10°С (початок виходу озимих у трубку) розлітаються і розселюються на крайових смугах культур. Яйця відкладають ланцюгом на нижньому боці листків. Плодючість самок 120-300 яєць. Через два тижні відроджуються личинки, які згодом вкриваються слизом. Розвиток личинок на озимій пшениці збігається з фазами прапорцевого листка і формування зерна, а на ячмені – від виходу рослин у трубку до початку воскової стиглості зерна. (Верещагин, 2001)
Заляльковуються у ґрунті, а через два тижні відроджуються молоді жуки. Частина їх живиться на кукурудзі, просо, сорго, а частина – залишається у ґрунті на зимівлю. Мають одну генерацію. На пошкоджених личинками рослинах з’являються білясті поздовжні смуги, а жуки вигризають наскрізь поздовжні отвори на листках. (Бублик Л.І., Васечко, Г.І., Васильєв, В.П. та ін., 1999)
П’явиця синя (Oulema lichenis Voet)
Більш поширена у північно-західній і центральній частинах Лісостепу та на Поліссі. Відрізняється від червоноголової п’явиці дещо меншими розмірами, тіло жука 3,5-4 мм завдовжки, синє. Особливості розмноження її подібні до червоногрудої. Пошкоджують посіви жуки і личинки, але більшої шкоди завдають личинки, особливо на ярих культурах у посушливу весну.
Злакові попелиці
Звичайна злакова попелиця (Schizaphis graminum Rond.)
В Україні значно поширена, але найчастіше шкодить на півдні лісостепової зони, в Степу і Криму. Основними кормовими куль турами є ячмінь, пшениця, овес, сорго, рис, кукурудза, просо. Світло-зеленого кольору з яскраво зеленою смужкою вздовж спини, довжина тіла 3-3,5 мм. Трубочки довгі циліндричні, світлі. Життєвий цикл однодомний, протягом усього життя розмножуються на озимих і ярих злаках. Зимують яйця на листках сходів озимих, падалиці і дикорослих злаків. Навесні 23 з’являються личинки. Розмножуються партеногенетично. Протягом вегетаційного періоду може розвиватися у 12 генераціях.
Велика злакова попелиця (Sitobion avenae F.)
Масово розмножується у степовій зоні Криму. Пошкоджує пшеницю, жито, овес, ячмінь, рідко рис. Безкрилі самки брудно-зеленого або оливково-сірого кольору, завдовжки 3-3,5 мм. Трубочки і вусики чорні, хвостик світлий. Крилаті партеногенетичні самки, як і попереднього виду, але, на відміну від звичайної злакової попелиці, утворює колонії на колосі пшениці та інших злаків.
Ячмінна попелиця (Brachycolus noxius Mordv.)
Поширена повсюди, найбільше у степовій та лісостеповій зонах. Пошкоджує ячмінь, інколи пшеницю, жито, овес. Живе переважно у скручених у трубку листках та їх пазухах, рідше на колосі. Безкрила самка завдовжки 2,5 мм, жовтувато-зелена, білозапилена, веретеноподібної форми. Трубочки дуже короткі, хвостик трикутний, на вершині черевця є виріст, схожий на додатковий хвостик. Цикл однодомний. (Бублик Л.І., Васечко, Г.І., Васильєв, В.П. та ін., 1999)
Шкодочинність попелиць пов’язана з висисанням соку зі злакових рослин, що у свою чергу веде до порушення формування вегетативних та генеративних органів. На колосі попелиці живляться на колоскових лусочках. Це може викликати в майбутньому утворення часткової або повної пустоколосості. Крім того, вони є переносниками вірусних хвороб зернових. (Верещагин, 2001)
Хлібні блішки
Хлібна смугаста блішка (Phyllotreta vittula R.)
Поширена повсюди, але найбільш шкодочинна в лісостеповій зоні. Значно пошкоджує ярий ячмінь, яру пшеницю, менше – озиму пшеницю та кукурудзу. Дорослий жук чорного кольору з жовтою смужкою уздовж кожного надкрилля, довжина тіла 1,5-2 мм. Личинка циліндричної форми, біла, завдовжки 3,5 мм. Зимують жуки під опалим листям у лісах, лісосмугах, садах або у верхньому шарі ґрунту. На посівах зернових з’являються в квітні, де пошкоджують листя. Самки відкладають яйця в ґрунт не глибше 3 см. Личинки живуть у ґрунті, живляться корінцями злаків і перегноєм. Молоді жуки з’являються на початку липня, вони живляться на посівах кукурудзи та дико рос лих злаках. Після збирання урожаю жуки відлітають у місця зимівлі. Мають одну генерацію. Живлячись листками сходів та молодих рослин, вони зіскоблюють паренхіму у вигляді прозорих смужок та довгастих плям. Шкодочинність зростає в роки з ранньовесняною посухою, коли розвиток сходів затримується.
Звичайна стеблова блішка (Chaetocnema hortensis G.)
Поширена повсюди. Із зернових культур найбільш пошкоджує яру пшеницю та ячмінь, рідше – овес і озимі. Зимують жуки під рослинними рештками на полях, у лісосмугах і рано навесні заселяють посіви зернових. Яйця відкладають у ґрунт біля сходів. Після відродження личинки відразу вгризаються в стебла, всередині яких вони живляться. Через 2-3 тижні заглиблюються в липні, а в кінці місяця перелітають у місця зимівлі. Найбільшої шкоди завдають личинки. Їх живлення викликає в’янення центрального листка, а потім і загибель стебла. (Бублик Л.І., Васечко, Г.І., Васильєв, В.П. та ін., 1999)
Злакові цикадки
Смугаста цикадка (Psammotettix striatus).
В Україні поширена всюди, але зони масового розмноження і підвищеної шкодочинності – Лісостеп і Степ. Основними кормовими культурами є пшениця, рис, овес, кукурудза. Доросла цикадка 4-5 мм завдовжки, жовто-коричневого кольору, надкрила з темними смужками. Личинки (німфи) краплеподібні, з ширшим переднім кінцем тіла, буруваті, з подовженими світлішими і темними смугами. Зимує в стадії яйця у тканинах листків сходів озимих злаків. У середи ні квітня – на початку травня відроджуються личинки, які мають п’ять віків. Стадія личинки триває 22-30 днів, літ імаго – близько місяця. Заселяють озимі або ярі культури, де відкладають 50-200 яєць. Ембріональний розвиток триває 30-35 днів. Імаго другого покоління після збирання зернових колосових культур переселяються на кукурудзу, а пізніше - на сходи падалиці та озимих злаків, де й відкладають зимуючі яйця. Розвивається у двох генераціях.
Шестикрапкова цикадка (Macrosteles laevis Rib.)
Дуже поширена. Імаго зеленуватого кольору, на голові шість темних плям. Тіло вузьке, 3,2-4 мм завдовжки. Голова дещо ширша за передньоспинку. Екологічні особливості та цикл розвитку такі самі, як і у попереднього виду.
Темна цикадка (Laodelphax striatella Fall)
Поширена в Україні повсюди. Дрібні, витягнуті, помір но стиснені з боків комахи. Довжина тіла 1,7-4 мм. Самки оранжево – жовті, крила прозорі. У самця голова темна, передньоспинка світла, остання части на грудей та черевце темні. Крила прозорі з темни ми плямами. Личинки першого – другого віків жовтуваті з трьома сірими смугами на черевці, третього віку – бурувато-сірі. Шкодочинність цикадок полягає в тому, що вони висмоктують поживні речовини з рослин, що призводить до ослаблення та пригнічення їх розвитку. (Бублик Л.І., Васечко, Г.І., Васильєв, В.П. та ін., 1999)
Хлібні жуки 
Жук – кузька (Anisoplia austriaca H.)
Поширена майже повсюди, за винятком північно-захід них районів Полісся. Пошкоджує пшеницю, жито, ячмінь. Жуки завдовжки 13-16 мм, тіло синювато-чорне з металевим блиском, надкрила темно-каштанові з чорною квадратною плямою біля щитка. Личинки білі, м’ясисті, дугоподібно вигнуті, з коричневою головою і добре розвинутими ногами. Довжина тіла дорослих личинок 30-35 мм. Зимують, личинки в ґрунті на глибині 35-40 см і більше. Заляльковування відбувається у ґрунтових колосочках на глибині ґрунту 10-15 см наприкінці травня – початку червня. Жуки після виходу з грунту заселяють посіви зернових колосових у фазі молочної та воскової стиглості зерна. Яйця самки відкладають у грунт на глибину 10-20 см переважно на просапних культурах або на парах. Середня плодючість самки 50 при максимумі 100 яєць. Через 2-3 тижні виводяться личинки, які розвиваються протягом 22-25 міс. Цикл розвитку дворічний. (Бублик Л.І., Васечко, Г.І., Васильєв, В.П. та ін., 1999); (Нетіс І.Т., 2004); (Верещагин, 2001)
Жук – хрестоносець (Anisoplia agricola Poda.)
Поширений повсюди, але найбільше – на Поліссі та у північній частині Лісостепу. Він пошкоджує зерно пшениці, жита, ячменю, а личинки – кореневу систему зернових злаків. Довжина тіла 10-14 см, голова, груди і ноги чорні, надкрила червонувато- коричневі з чорним малюнком у вигляді хреста.
Жук – красун (Anisoplia segetum Herbst).
Поширений повсюди, значна шко до чин ність відмічається у степовій зоні та Криму. Жук завдовжки 8-12 мм, голова і спинка чорні з зеленим металевим блиском, надкрила коричнево - жовті, без малюнка. Зимують личинки у ґрунті, заляльковуються навесні. Заселення посівів при па дає на фазу цвітіння або на початок наливання зерна озимої пшениці та жита. Розвиток личинок триває 10 міс. Жук найбільшої шкоди завдає під час наливання зерна. Шкодочинність хлібних жуків пов’язана з виїданням зерна та вибиванням його з колосу під час пересування по ньому. Личинки пошкоджують кореневу систему, що пригнічує розвиток та викликає загибель рослин (Бублик Л.І., Васечко, Г.І., Васильєв, В.П. та ін., 1999);
Совки
Озима совка (Agrotis segetum L.)
Гусінь зимує в ґрунті на глибині 10-25 см Шкодочинність: гусінь пошкоджує пшеницю та жито, живиться спочатку насінням, а потім перегризає стебла, часто з’їдає сходи озимих колосових повністю, що, у свою чергу, призводить до зрідження посівів. Кількість поколінь: 1-3 за рік
Звичайна зернова совка (Apamea sordens L.)
Гусінь зимує на полях в ґрунті на глибині 10 см або у скирдах соломи та в стерні. Шкодочинність: гусінь живиться насінням, що дозріває, а також дозрівшим зерном у посівах та у зерносховищах. Кількість поколінь: 1 за рік.
Злакова листокрутка (Cephus pygmaaeus L.)
Зустрічається у степовій зоні, найчастіше в Криму, Одеській, Миколаївській, Херсонській областях. Основними кормовими рослинами є багаторічні злакові трави, люцерна, льон, щавель. При наявності різних кормових рослин віддає перевагу злаковим, а серед них – пшениці, ячменю. Доросла комаха- невеликий метелик, розмах крил 16-18 мм. Передні крила попелясто-сірі, задні – сіро-коричневі або попелясто-сірі. Гусениці світло-зеленого або молочного кольору, голова світло-коричнева, довжина тіла 25 10-12 мм. Зимують гусениці першого віку під корою, в тріщинах дерев у лісосмугах. Навесні при середньо добовій температурі 10-13 С гусениці на павутинках розносяться вітром на посіви. Масове заселення збігається з виходом рослин у трубку. Основ на кількість гусениць концентрується на краях посівів. Спочатку гусениці пошкоджують листкову пластинку, утворюючи ходи – міни. При пошкодженні гусеницями третього віку останнього листка, він скручується. (Бублик Л.І., Васечко, Г.І., Васильєв, В.П. та ін., 1999)
Хлібні пильщики 
Пильщик хлібний звичайний (Cephus pygmaeus L.)
Поширений у лісостеповій та степовій зонах. Пошкоджує пшеницю, жито, значно слабше ячмінь і овес. Доросла комаха з видовженим тонким тілом (8-12 мм), чорного кольору з жовтими по переч ними кільцями на черевці. Крила прозорі, з бурим жилкуванням. Личинки жовтувато-білі з жовто-коричневою головою, довжина тіла 12-14 мм. Має недорозвинені грудні ноги. Зимують личинки у прозорих коконах всередині стерні зернових. Виліт пильщиків збігається із закінченням фази виходу в трубку – початком виколошування озимої пшениці і триває до кінця фази формування зерна. Після живлення нектаром квіток протягом 3-6 днів пильщики заселяють посіви колосових і відкладають яйця всередину стебел. Самка відкладає 35-50 яєць.
Пильщик хлібний чорний (Trachelus tabidus F.)
Поширений у більш південній частині України, особливо у Криму. Найбільше пошкоджує яру пшеницю та ячмінь. Від пильщика звичайного відрізняється відсутністю на черевці жовтих кілець та наявністю на боках темно-жовтих смужок. Довжина тіла 7-8 мм. Цикл розвитку такий самий, як і у звичайного хлібного пильщика, тільки на посівах зернових він з’являється на 10-18 днів пізніше. Шкодочинною фазою розвитку хлібного пильщика є личинка. Личинки живляться внутрішньою частиною стебел, опускаються вниз і до періоду воскової стиглості зерна вони досягають нижнього міжвузля. Підгризені стебла ламаються, а в стерні на зимівлю залишаються личинки. Пошкодження призводять до утворення білоколосості, щуплозерності. (Бублик Л.І., Васечко, Г.І., Васильєв, В.П. та ін., 1999)