Головні хвороби зернових колосових культур, - Syngenta
За матеріалами http://www3.syngenta.com/country/ua/uk/crops/cereals/Pages/hvoroby_zernovi.aspx
Зернові колосові культури уражуються багатьма хворобами переважно паразитарної природи. Не добір урожаю зернових від комплексу хвороб становить у середньому 12-18%, а в роки масового роз множення 25-50%, а іноді і більше. Серед хвороб зернових колосових можна виділити такі, що локалізуються в ґрунті, рослинних рештках та уражують насіння й кореневу систему колосових культур та хвороби листкового апарату і колосу, які уражують культурні рослини в основному в після сходовий період вегетації культури.
Серед перших – це, насамперед, кореневі гнилі (звичайна або гельмінтоспоріозна, фузаріозна, церко спорельозна, офіобольозна, ризоктоніозна і пітіозна кореневі гнилі) та сажкові хвороби (тверда, летюча, карликова, стеблова). Серед хвороб післясходового періоду вегетації рослин на зернових колосових культурах розрізняють: борошнисту росу, іржасті хвороби (бура, стеблова, жовта, карликова), плямистості (септоріоз, темно-бура, смугаста, сітчаста, ринхоспоріоз), фузаріози, ріжки жита.
Цей розділ присвячено характерним особливостям та класифікації основних хвороб зернових колосових культур. Наступний розділ ілюструє особливості застосування препаратів компанії «Сингента» в розрізі фунгіцидного захисту зернових колосових культур.
Кореневі гнилі
Поширені повсюди, але найбільшої шкоди завдають озимій та ярій пшениці та ячменю. В сучасній класифікації, залежно від особливостей біології розвитку та локалізації кореневих гнилей, їх поділяють на кореневі та прикореневі. До перших відносяться гельмінтоспоріозна, фузаріозна, офіобольозна та пітіозна кореневі гнилі. До прикореневих гнилей відносять ризоктоніозну та церкоспорельозну кореневі гнилі.
Звичайна (гельмінтоспоріозна) коренева гниль. (Bipolaris sorokiniana or Helmintosporium sativum).
Поширена повсюди, але найбільшої шкоди завдає в степовій зоні та в зоні Лісостепу, в посушливі роки. При ураженні спостерігається побуріння, деформація проростків, які часто гинуть ще не з’являючись над поверхнею ґрунту. На сходах та піхвах нижніх листків, а пізніше і на основі стебла з’являються бурі смуги та плями. У фазі виходу в трубку спостерігається побуріння вузла кущіння, при сильному ураженні — і першого надземного міжвузля. Міцелій збудника міжклітинний, конідіальне спороношення виступає на поверхню ураженої тканини через продихи чи між клітинами епідермісу. (Верещагин, 2001); (Бублик Л.І., Васечко, Г.І., Васильєв, В.П. та ін., 1999). Конідії не втрачають свою життєздатність до 1,5 року на рослинних рештках чи ґрунті. Хвороба більш інтенсивно розвивається на ослаблених рослинах, її шкідливість підвищується за умов посухи. У цих умовах патоген виділяє токсини, які руйнують тканину і рослина гине. За умов теплої (температура більше 25-28°С) та вологої погоди (вологість повітря понад 95%) спостерігається загнивання нижніх вузлів і вилягання рослин, тоді хворобу називають темно-бурою плямистістю. За таких умов патоген уражує колоски, викликає побуріння зародка і тоді такі симптоми називають чорним зародком. Захворюванню сприяє м’яка зима, спочатку суха, потім волога погода, порушення сівозміни, пошкодження посівів низькими температурами. Залежно від рівня розвитку хвороби вона викликає зрідження посівів, пустоколосість, утворення неповноцінного колоса з щуплим зерном. Засобами боротьби проти такої гнилі окрім сівозміни, є протруєння якісними протруйниками компанії «Сингента» на основі дифеноконазолу (Селест топ 312,5 FS, т.к.с.).
Фузаріозна коренева гниль.
Збудники недосконалі гриби роду Fusarium (culmorum, graminearum).
Поширена в усіх зонах вирощування зернових. Виявляється у вигляді по 
буріння первинних та вторинних корінців, підземного міжвузля і основи стебла. У вологу погоду на уражених рослинах утворюється рожевий наліт. Зараження рослин відбувається при температурі 15-22С та вологості ґрунту 40%. Інфекція зберігається на зерні, рослинних рештках, ґрунті. Фузаріозні зріджують посіви, погіршують зимівлю озимих, зумовлюють пустоколосість, вилягання, погіршення якості зерна. Засобами боротьби проти фузаріозної гнилі є, окрім науково-обґрунтованої сівозміни та заробки рослинних решток в ґрунт, застосування протруйників компанії «Сингента» на основі флудіоксонілу (Максим 025 FS, т.к.с., Максим Стар 025 FS, т.к.с., Максим Форте 050 FS, т.к.с).
Офіобольозна коренева гниль (Ophiobolus graminis).
Зустрічається переважно в районах з достатнім зволоженням у західних регіонах поліської та лісостепової зон. Уражує пшеницю, жито, ячмінь. Уражаються корені, основа стебел та листкові піхви, на яких спочатку з’являються чорні штрихуваті плями, 
що поступово вкривають усі органи. Корінці стають чорними та ламкими, нижня частина стебла вкривається чорним нальотом міцелію гриба, стебла легко відриваються. Ураженню сприяє волога та прохолодна весна, теплий і сухий початок літа. Хвороба добре помітна з фази колосіння: рослини відстають в рості, мають блідо-зелений колір, колосся білі, стоять більш прямо, порівняно із здоровими. Офіобольоз у період вегетації поширюється при контакті коріння хворих рослин із здоровими, тому захворювання спостерігається осередками. Джерелом інфекції є рослинні рештки злаків у ґрунті, які можуть зберігатися до трьох років. Первинне ураження призводить до пригнічення та відмирання рослин, у більш пізній період – до зниження натури зерна, маси 1000 зерен, зниження врожаю до 40%. Зменшенню шкідливості хвороби сприяє обробіток ґрунту, правильна сівозміна. На сьогодні єдиним хімічним протруйником, який може певною мірою контролювати розвиток офіобольозної кореневої гнилі може бути лише Максим Форте 050 FS, т.к.с., за рахунок наявності в ньому діючої речовини – азоксістробіну.
Пітіозна коренева гниль (Pythium spp.)
Заражені сходи з першого погляду виглядають кволими і ослабленими , перший справжній листочок коротший. В більш пізніх фазах листки рослин вдень втрачають тургор, а вночі тургор відновлюється. Коли ми отримуємо заражені сходи, вони виходять з частинками ґрунту, оскільки липкі гіфи грибів приклеюють їх до поверхні листкової пластинки. 
Коріння стає коричневим з почорнінням у місцях ураження та зменшує свій розвиток. На первин них коренях утворюються своєрідні перетяжки, які легко відриваються при висмикуванні рослин з ґрунту. В місцях утворення перетяжок тканини коренів ослаблені та поступово відмирають. Через отвори в корінні, які утворюються внаслідок відмирання клітин, може проникнути інша більш серйозна коренева інфекція. Тому, не дивлячись на те, що пітіозну кореневу гниль визначити в полі дуже тяжко, з нею необхідно боротися профілактично. В місцях ураження рослини мають пригнічений вигляд. Це схоже на симптоми при недостатньому живленні. Додаткові симптоми включають: зменшення здатності проростання, неодночасні сходи та достигання, колоски маленькі та неповністю виповнені. Інфекція Pythium spp., так само, як й інші хвороботворні мікроорганізми кореня, є важко контрольованою: тільки вони з’явилися, одразу з’являється пошкодження. Тому перше правило в контролюванні збудника Pythium – це є попередження його, а не лікування. Найкращим і єдиним на сьогодні хімічним засобом захисту від цієї хвороби є протруйник Сертікор 050 FS, т.к.с. компанії «Сингента». (див. присвячений цьому розділ).
Ризоктоніозна прикоренева гниль (Rhyzoctonia spp.)
Зустрічається переважно в Степу та південних районах лісостепової зони. Уражує пшеницю, жито, ячмінь. З’являється біля основи стебла у вигляді подовжених, витягнутих гостроверхівкових плям з чорно-бурою облямівкою. У світло-сірій зоні утворюються мікросклероції. Джерелом інфекції є склероції, які можуть зберігатися в ґрунті до п’яти років. Ураженню сприяє тривала суха і холодна погода восени і навесні, утворення ґрунтової кірки. Шкідливість хвороби виявляється у виляганні посівів, зменшенні продуктивності, якості зерна. Проти цієї кореневої гнилі на сьогодні є високоефективний протруйник Максим Стар 025 FS, т.к.с.
Церкоспорельозна прикоренева гниль (Pseudocercosporella herpotrichoides)
Поширена повсюди, але найбільшої шкоди завдає на Поліссі, у Західному і Центральному Лісостепу, в Степу на зрошенні. Уражує пшеницю, ячмінь, жито. Хвороба викликає почорніння коренів, підземного міжвузля і основи стебла. На першому, а при сильному ураженні та наступних міжвузлях утворюються довгасті овальні плями з розпливчастою бурою або рожевою облямівкою. Усередині цих плям часто
утворюється темна строма і тоді вони дещо нагадують «око» (звідси і її друга назва «очкова плямистість»). Ураження може з’являтися і на листкових піхвах. При сильному ураженні, коли плями оперізують стебло до половини і більше, воно ламається. Це викликає безладний характер вилягання рослин, на відміну від вилягання в один бік під дією сильного вітру чи дощу. Інфекція зберігається на рослинних рештках. Зараження посівів відбувається рано навесні під час фази виходу рослин у трубку. Оптимальна температура для зараження – близько 9°С. (Бублик Л.І., Васечко, Г.І., Васильєв, В.П. та ін., 1999). Розвитку хвороби сприяє холодна, волога осінь, м’яка зима з відлигами та дощова прохолодна весна. Від зараження посівів церкоспорельозною кореневою гниллю частково рятує якісне протруєння насіння.
Сажкові хвороби
Тверда сажка
Збудниками є базидіальні гриби: на пшениці – Tilletia caries – в західній і центральній частині країни; на житі – Т. secalis, на ячмені – Ustilago hordei.
Поширена повсюдно. Найчіткіше симптоми виявляються на початку молочної стиглості зерна. На пшениці та житі колос дещо сплющений, інтенсивно - зелений із синім відтінком, колоски не природно розпушені, лусочки розсунуті під дією гриба.
При роздавлюванні уражених колосків виділяється сірувата оливково-бура рідина, що має запах гнилого оселедця завдяки вмісту триметиламіну. У фазі повної стиглості уражений колос стоїть прямо. Замість зерна в ньому утворюються мішечки, заповнені чорною масою теліоспор. На ячмені всі органи ураженого колосу, крім остюків, перетворюються на чорну масу теліосп