Підприємницькі засади розвитку сільського зеленого туризму

  • Ірина Петрівна Кудінова
  • Економіка
  • 13.06.17

 Кудінова І.П.

Підприємницькі засади розвитку сільського зеленого туризму

Сучасний етап функціонування економіки України супроводжується появою нових ринкових сегментів та видів підприємницької діяльності. Це стосується і аграрного сектора. Однак процеси розвитку підприємництва на селі потребують активізації як сільськогосподарської, так й інших видів діяльності. Одним із напрямів розвитку агропромислового комплексу стає сільський зелений туризм. Його специфіка як виду економічної діяльності полягає не тільки у задоволенні потреб споживачів у відпочинку, а й у здійсненні вагомого впливу на інші сектори сільської економіки через диверсифіковані зв’язки.

З огляду на це, актуальності набуває вивчення теоретичних і практичних аспектів сільського зеленого туризму як форми підприємництва на місцевому, регіональному та державному рівнях в контексті посилення економічної компоненти його впливу на стан сільських територій.

Розвиток сільського зеленого туризму в Україні зумовлюється нагальною необхідністю невідкладного розв’язання соціально-економічних проблем сільських територій. За роки незалежності України в сільській місцевості спостерігається зменшення населення, зростання безробіття, масова заробітчанська міграція. Тому для держави є важливим розвиток сільського зеленого туризму, у якому людські, матеріальні, земельні ресурси особистих селянських господарств, вироблена в них продукція використовуються для надання послуг із розміщення, харчування й інших форм обслуговування туристів.

Ефективний розвиток підприємництва у сільському секторі економіки передбачає створення сприятливого середовища для багатофункціонального (диверсифікованого) ведення господарської діяльності на основі використання наявного людського, природного, ресурсного потенціалів. Одним із напрямів урізноманітнення аграрної економіки є туристичне підприємництво, або сільський зелений туризм. У процесі задоволення потреб споживачів у відпочинку на селі цей вид діяльності збільшує додану вартість продукції агропромислового комплексу, виступає джерелом додаткових доходів та забезпечує економічну активність місцевого населення.

У вітчизняній теорії і практиці використовуються різні дефініції – «сільський», «сільський зелений туризм», «агротуризм», «екотуризм» та ін. Нами сформулювано визначення сільського зеленого туризму як об’єднуючого поняття у відношенні до названих одиничних випадків, яке передбачає здійснення всіх видів туристичної діяльності у сільській місцевості, тісно пов’язано з сільськогосподарською діяльністю та побутом і використовує спадщину села.

З підприємницької точки зору, сільський зелений туризм слід розглядати як самостійну, систематичну, ризикову господарську діяльність щодо надання у сільській місцевості комплексу основних (послуги розміщення, харчування) та супутніх (сільськогосподарські роботи, риболовля, прогулянки на конях, участь у святах, продаж народних промислів тощо) послуг туристам з метою отримання економічного, соціального або іншого ефекту.

Підприємництво у сільському зеленому туризмі набуває різних форм (рис. 1). На сучасному етапі переважають (близько 90 %) некорпоративні підприємства, які належать домогосподарствам, тобто індивідуальна незареєстрована форма сільського туристичного бізнесу, в той час як більш ефективним є функціонування формальних інститутів партнерства. Така невідповідність між реальним та бажаним станом пояснюється значною кількістю перешкод формування підприємницького середовища у сільському зеленому туризмі.

Рис. 1. Організаційні форми сільського зеленого туризму

 

Як вид економічної діяльності сільський зелений туризм включає в себе інші форми підприємництва (агротуризм, фермерський та екологічний туризм) та є сукупністю відносин з приводу туристсько-рекреаційної діяльності різного цільового спрямування у сільській місцевості під впливом факторів локалізації (сільської місцевості, або середовища), вибірковості (потенційних споживачів) та реалізації (індустрії та інфраструктури сільського туризму).

Український селянин (фермер чи працівник колективного господарства) в межах сільського зеленого туризму як виду підсобної діяльності може займатися:

— активним туризмом (збудувати на своїй території спортивний майданчик, кінний манеж, гірський витяг, ставок для спортивного рибальства, розробити і пропонувати своїм гостям як гід-екскурсовод пішохідні, санні, вело- та кінні (бричкою чи верхи) маршрути і прогулянки);

— екотуризмом (організовувати своїм гостям відпочинок в екологічно чистій місцевості, надати їм можливість споживати екологічно чисту продукцію, сприяти у заготівлі лікарських трав, лісових ягід і грибів);

— мисливським туризмом;

— культурно-етнічною діяльністю (кустарне вироблення й продаж відвідувачам сувенірної продукції ужиткових народних промислів, залучення туристів до організації й участі у національних обрядах, традиційних ремеслах українського селянина та господарсько-польових роботах (сінокіс, бджільництво, випас худоби тощо).

Чинний організаційно-управлінський механізм у сфері сільського зеленого туризму в Україні не має цілісності. Суб’єкти та об’єкти управління не пов’язані між собою системою зв’язків (або має місце їх фрагментарний характер). Відсутня система нормативно-правового, організаційного, фінансового та інформаційного забезпечення. Розвиток сільського туристичного руху в Україні іде «знизу» – на рівні приватної ініціативи й іноді місцевої або регіональної влади – при відсутності координації «зверху» – відповідної державної політики і підтримки.

Хоча у цілому в Україні існують сприятливі умови для розвитку сільського зеленого туризму практично в усіх регіонах. Зокрема встановлено, що Україна володіє такими важливими передумовами розвитку даного виду підприємництва, як: зосередженість 50 % житлового фонду у сільській місцевості, на якій проживає 43,2 % населення; високій рівень безробіття та низькій рівень доходів у сільській місцевості; розгалужена мережа транспортних, у т.ч. міжнародних, коридорів; наявність унікальних природних, суспільно-історичних та інших туристсько-рекреаційних ресурсів; збереженість традиційних народних промислів тощо.

З метою всебічного вивчення розвитку сільського зеленого туризму в господарствах населення у 2014 р. проведено соціологічне дослідження, за результатами якого виявлено мотиви започаткування підприємницької діяльності власниками господарств у сфері СЗТ (рис. 2).

Рис. 2. Мотиви започаткування підприємницької діяльності господарствами населення у сфері СЗТ

Встановлено, що 68,3 % опитаних основним мотивом своєї підприємницької ініціативи у сфері сільського зеленого туризму вважають збільшення власних доходів; 11,6 % – відсутність інших джерел фінансування, внаслідок безробіття; 10,1 % анкетованих господарств вказали на фінансову неспроможність, відзначивши, що доходи від їх основної діяльності (сільське господарство) не забезпечують стабільного прожиткового мінімуму. Серед інших мотивів, що спонукали власників господарств до підприємницької діяльності у сфері сільського зеленого туризму визначено: брак спілкування, можливість реалізації підприємницьких здібностей, наявність відповідного ресурсного потенціалу тощо (10 % опитаних).

Відповідно до досліджень, підприємці у сільському зеленому туризмі у своїй діяльності спираються на власні сили, відгуки клієнтів, громадські організації та міжнародні фондові структури. Органи влади всіх рівнів практично не сприяють розвитку цього важливого сектору сільської економіки .

Реалізація підприємницьких ініціатив у сфері сільського зеленого туризму можлива через існування індивідуальної та асоціативної форми. Дослідженням виявлено переважання (90 %) індивідуальної незареєстрованої форми ведення сільського туристичного бізнесу некорпоративними підприємствами, що належать домогосподарствам, в той час як партнерська – має більші переваги, але потребує відповідних економічних механізмів.

Щодо вартості сільського туристичного продукту встановлено, що у середньому вартість одного туро-дня (основні та додаткові послуги) складала у 2014 р. близько 150 грн. (рис. 3).

Рис. 3. Структура вартості сільського туристичного продукту

 

Необхідно зазначити, що сільський зелений туризм може зробити значний внесок у розвиток сільських територій: урізноманітнити місцеву економіку, відкрити нові ринки для місцевих товарів та послуг, забезпечити нові джерела доходу для працівників сільського господарства та безробітних. Туризм може бути «додатковим урожаєм» в сільській місцевості, змінюючи баланс між первинним (сільське господарство) і третинним сектором (сфера послуг), а також принести соціальну та культурну користь сільським регіонам.

Основні проблеми, що стоять на шляху розвитку сільського зеленого туризму в Україні є:

  • відсутність дієвого правового забезпечення розвитку сільського зеленого туризму;
  • відсутність механізму раціонального та екологічно-збалансованого використання природного та історико-культурного потенціалу для потреб туризму;
  • відсутність маркетингової політики в сфері сільського туризму;
  • низький рівень кадрового забезпечення щодо діяльності в сільському туризмі.

На нашу думку, стратегічною ж метою розвитку сільського зеленого туризму в Україні повинно стати:

  • створення конкурентоспроможного національного продукту не тільки для внутрішнього ринку, а і світового, який здатний задовольнити вибагливого споживача;
  • розширення ринку послуг внутрішнього ринку;
  • забезпечення комплексного розвитку рекреаційних територій та туристичних центрів з врахуванням соціально-економічних інтересів їх населення.

 Сільський зелений туризм є багатофункціональним та системним явищем, яке активно поширюється у господарському житті аграрних територій України та сприяє їх економічному (через зростання доходів сільських мешканців, створення робочих місць, залучення інвестицій, міжгалузеві зв’язки тощо) та соціальному розвитку (збереження історико-культурної спадщини, підвищення самооцінки у мешканців села та ін.). Реалізації підприємницьких ініціатив у сільському туризмі є вагомим інструментом диверсифікованого сільського розвитку, але потребує при цьому формування сприятливого середовища та ефективних економічних і управлінських механізмів.