Показники розвитку біоекономіки

• Вікторія Володимирівна Байдала
• Біоекономіка
• 29.11.20

Існує досить велика кількість даних, котрі можуть допомогти досягнути вище зазначених цілей. Нажаль, шлях до одержання системи показників для вимірювання біоекономіки не є простим. Біо-орієнтоване виробництво, незважаючи на відносно молодий вік, є мультипараметричним. Воно включає в себе багато різних секторів, в тому числі, виробництво біопалив, продуктів кінцевого споживання, хімікатів, біоенергії, фармпрепаратів тощо.

Складність дослідження полягає і у тому, що визначення того, що включає в себе біоекономіка, все ще предметом наукових дискусій, як зазначалося у розділі 1 даної роботи. Навряд чи всі відомі виробничі процеси, в основі яких лежать біотехнології, варто відносити до біоекономіки, оскільки далеко не всі із них використовують біомасу та інші поновлювані ресурси в якості сировини. І навіть якщо буде досягнуто консенсусу щодо того, що вважати частинами біоекономіки, досить складно отримати необхідні дані в рамках існуючої системи збору статистичної інформації.

Формування системи біоекономічних показників та створення біо-орієнтованого раціонального потоку інформації спирається на певні принципи.

Принципи побудови інформаційних потоків в теорії аналізу розроблені на достатньому рівні.

Стосовно системи показників біоекономічної інформації такими принципами є:

– виявлення інформаційної потреби в тій чи іншій системі біоекономічних показників і способів найбільш ефективного їх задоволення;

– об’єктивність відображення процесів трансформації в напрямку біоекономіки;

– вимірюваність;

– єдність інформації, що надходить із різних джерел (статистична, оперативна, фінансова, екологічного обліку тощо);

– оперативність економічної інформації і отримання необхідної системи аналітичних показників на основі сучасних інформаційних технологій;

– всебічна розробка первісної інформації для формування системи показників рівня розвитку біо-орієнтованого виробництва та наступних управлінських рішень стосовно переходу до біоекономіки;

– можливе та доцільне обмеження обсягу первісної інформації і системи біо-орієнтованих показників;

– розробка програм отримання / формування, використання та аналізу біоекономічної інформації.

Розробка системи показників, що стосуються оцінки формування і розвитку біоекономіки, а також ефективності її роботи – напрямок цілком новий у вітчизняній економічній науці. Але при розробці такої системи, ми вважаємо, є сенс взяти до уваги загальну класифікацію еколого-економічних показників, яка була розроблена для цілей вимірювання та аналізу еколого-економічного рівня виробництва та адаптована нами для цілей даного дослідження і має такий вигляд:

1.       За змістом еколого-економічні показники поділяються:

1.1.    Натуральні (умовно натуральні, відносні). До них відносяться показники, які характеризують екологічність, екобезпеку біотехнологічних процесів, техніки (включаючи природоохоронне обладнання), виробничо-господарської діяльності в цілому та окремих її складових.

1.2.    Натурально-вартісні. Наприклад, еколого-економічний збиток у розрахунку на одиницю продукції, що виробляється, у натуральному виразі, маса викидів (скидів) від виробництва, в тому числі і біопродукції.

1.3.    Вартісні. Це величина економічного збитку на одиницю продукції у вартісному виразі, повні екологічні витрати виробництва, екологічні платежі за забруднення і використання природних ресурсів та інші.

1.4.    Часткові (локальні). Дані показники вимірюють певний окремий параметр еколого-економічного рівня виробництва та можуть слугувати основою формування інтегральних комплексних показників, а також використовуються для аналізу впливу екологічних факторів (показників) на узагальнюючі результати виробничо-господарської діяльності.

1.5.    Узагальнюючі. Виступають як головна, підсумкова і регулююча оцінка екологічності біотехнологічних процесів, рівня впливу виробництва на навколишнє середовище, тощо.

1.6.    Комплексні (інтегральні). Представляють собою логічне та математичне узагальнення окремих (локальних) та узагальнюючих показників.

2.       У залежності від рівня визначення (управління):

2.1.    Національний рівень. На даному рівні досліджуються макроекономічні показники біо-еколого-економічного спрямування.

2.2.    Галузевий рівень. Галузь при цьому розглядається в  основному як сукупність підприємств, що об’єднуються за схожими характерними організаційно-технічними ознаками.

2.3.    Регіональний рівень (наприклад, область або кластер).

2.4.    Секторальний рівень (у відповідності до відомих «кольорових» секторів біотехнологій, а відтак і біоекономіки).

2.5.    Рівень підприємства.

2.6.    Внутрішньовиробничі підрозділи підприємств.

3.       Відповідно до періодичності чи повторюваності оцінки. У залежності від часового інтервалу еколого-економічні показники поділяються на ретроспективні, фактичні, планові та прогнозовані, поточні, оперативні, що визначає періодичність і повторюваність оцінок.

4.       У залежності від об’єкта оцінки:

4.1. Виробництво в цілому, окремі етапи відтворювальних процесів (виробничо-технологічні, природоохоронні, ресурсозберігаючі тощо).

4.2. Виробництво конкретних видів біопродукції, з урахуванням соціо-еколого-економічних факторів.

4.3. Види (складові) виробничо-господарської та екологічної діяльності біо-орієнтованих підприємств.

5. У залежності від характеру використання:

5.1. Регулюючі. Це показники, котрі знаходять безпосереднє застосування в процесі регулювання (управління) біо-орієнтованого виробництва та якості навколишнього середовища і біопродукції, а також стану непоновлюваних ресурсів.

5.2. Індикаторні. Показники, за допомогою яких може здійснюватися узагальнююча характеристика еколого-економічного рівня виробництва в процесі аналізу або визначаються граничні, оптимальні, прогресивні значення параметрів у вигляді орієнтирів з метою регулювання (стимулювання) розвитку біоекономіки.

5.3. Допоміжні. Ці показники забезпечують розрахунок комплексних, узагальнюючих соціо-еколого-економічних показників, можуть грати допоміжну роль при прийнятті складних, спірних управлінських рішень у сфері  біоекономіки на різних рівнях.

Певні труднощі у отриманні комплексної оцінки пов’язані, перш за все з тим, що біоекономіка включає в себе функціонування різних секторів, результати господарської, природоохоронної діяльності яких не можна виразити одним узагальнюючим показником. Вибір найважливіших параметрів та індикаторів може базуватися на відомому принципі Парето, котрий говорить про те, що з точки зору характеристики системи суттєвими є лиш деякі із множини факторів. У більшості систем 20% факторів визначають 80% властивостей системи, а решта 80% факторів визначають лише 20% її властивостей.

Комплексна оцінка біоекономіки повинна задовольняти таким основним вимогам:

– виражати сутність виробничих, господарських, еколого-економічних відносин;

– охоплювати по можливості основні (результативні) сторони виробничо-господарської та екологічної діяльності біопідприємств (підприємств, що працюють у сфері біоекономіки);

– включати обмежену кількість узагальнюючих соціо-еколого-економічних показників, які легко сприймаються та підлягають аналізу суб’єктами оцінки;

– бути еластичними (опосередковано вловлювати динаміку суспільно-необхідних (повних) витрат у сфері біоекономіки;

– її компоненти (складові) не повинні дублювати  один одного;

– забезпечувати співставність показників у часі та просторі з аналогічними показниками сукупності підприємств біоекономіки, що розглядаються;

– агрегування внутрішньої структури показників здійснюється в залежності від цілей здійснюваного аналізу;

– вибір показників визначається метою регулювання розвитку біоекономіки.

Як зазначає дослідницька група європейського проекту SAT-BBE, цілями та завданнями для сталого розвитку біоекономіки є зменшення залежності від невідновлюваних ресурсів; пристосування до кліматичних змін; забезпечення продовольчої безпеки; раціональне управління природними ресурсами; покращення економічного розвитку, створення робочих місць та підтримка конкурентоздатності країни.

Щоб ці цілі та політичні завдання можна було виміряти, їх треба трансформувати у кількісні критерії.

Наприклад, мета «покращення економічного розвитку» може бути представлена критерієм «у період між 2013 та 2020 роками створити на 20% більше робочих місць, які сприятимуть збереженню або відновленню якості навколишнього середовища». Або ж ціль «пристосування до кліматичних змін» можна відобразити критерієм «у період від 2013 до 2025 р. зменшити кількість парникових газів (GHG) на 25 відсотків». Таким чином, треба визначити значущі показники, які були б корисними для вимірювання розвитку та впливів біоекономіки відносно до критеріїв та політичних завдань. Наприклад, показник «% робочих місць у секторах з використанням біомаси» можна застосувати для вимірювання впливу на критерій «створити на 20% більше робочих місць, які сприяють збереженню або відновленню якості навколишнього середовища». Ознайомлення із впливами на критерії/цілі, скоріше за все, викличе відповідні реакції від управляючих структур (наприклад, зміна державної чи регіональної політики, введення нових заходів тощо) або від зацікавлених сторін у приватному бізнесі (наприклад, інвестування у технології або зміни принципів свого управління). Ці відповідні реакції, у свою чергу, можуть вплинути на рушійні сили поза межами розвитку біоекономіки, такі як споживчі переваги, економічний розвиток, інноваційні та технологічні зміни. З точки зору системного аналізу, соціальні, екологічні та економічні рушійні сили біоекономіки призводять до впливів на стан здоров'я людей, на екосистеми та на пропозицію і попит на матеріали. Це може викликати соціальну та політичну відповідні реакції, які знову ж вплинуть на рушійні сили. У такому випадку при оцінці стійкого розвитку біоекономіки наголошується на важливості різноманітних рушійних сил та тисків.

Вищезазначені цілі представлено в таблиці 1, де для кожної специфічної цілі наведено відповідний принцип стійкого розвитку, сформульовано критерії, що піддаються вимірюванню, а також показники, які обираються для вимірювання впливів на специфічну ціль/критерії та категорію впливів, що випливають з таких факторів, як доступність земельних, водних та трудових ресурсів, нових технологій, політичних заходів, організаційних структур, управлінських навичок. В даній таблиці показники можуть бути як кількісними, так і якісними.

Таблиця 1. Цілі та принципи, критерії та показники стійкого розвитку біоекономіки

Для біоекономіки, як такої, що базується на знаннях, критично важливим є інноваційний процес. Показники для моніторингу інновацій щодо біоекономіки на даний момент ще не визначені.

Дані для емпіричної оцінки біоекономічних інноваційних систем групуються у шість категорій:

1 – екологічна та ресурсна продуктивність виробництва і споживання:

визначення здатності економіки мінімізувати споживання невідновлюваних ресурсів в розрахунку на одиницю продукції (тобто від’єднання виробництва від невідновлюваних ресурсів);

2 – база відповідних наукових, прикладних та суспільних знань:

визначення національного потенціалу для вирішення майбутніх проблем в області біоекономіки за допомогою освіти на різних рівнях. Європейська Комісія (2012) стверджує, що інновації в біоекономічних секторах вимагають робочої сили, яка має правильне поєднання навичок, включаючи досвідчених працівників з новими кваліфікаціями і фахівців для міждисциплінарних завдань, які розуміють "економічний і соціальний вплив своєї діяльності»; у той же час, суспільне розуміння етичних, екологічних, медичних та безпекових наслідків біоекономіки впливає на прийняття і економічний успіх нових продуктів і процесів;

3 – відповідні політичні реакції та біоекономічні можливості:

індикація потенціалу країни і бажання впроваджувати інновації і діяти в технологічних та інституціональних умовах. Це стає очевидним при оцінці діяльності, яка сприяє інноваціям в цілому і конкретно в екологічній науці та технології (Глобальний індекс інновацій, витрати на дослідження і розробки, дослідження персоналу тощо). Крім того, ці показники повинні вимірювати політичні зусилля і згоду суспільства щодо підтримання руху до ефективного використання ресурсів і нешкідливої для навколишнього середовища економіки;

4 – база природних активів:

індикація можливості економіки для підтримки кількості природних ресурсів. Цей захід враховує той факт, що природне відновлення ресурсів не безкінечне і вимагає управління на засадах стійкості;

5 – екологічна складова якості життя:

індикація соціального благополуччя як доступ до неушкодженого середовища (в тому числі чисте повітря, незабруднена природа тощо). Бажане збільшення використання біологічних ресурсів не повинне бути досягнуто за рахунок втрат якості навколишнього середовища – ціннісні якості, що складно вимірюються економічними інструментами, повинні враховуватися окремо від якісних показників природного середовища, які кількісно обраховуються (табл. 2, 4 група індикаторів);

6 – загальна соціально-економічна структура:

індикація соціально-економічного контексту, в якому працюють різні країни. Навіть серед країн-членів ЄС існують структурні та соціально-економічні відмінності, включаючи різне відношення населення, які можуть обумовлювати їх розвиток у напрямку до біоекономіки.

Показники для кожної з цих груп представлені в табл. 2, для вивчення диспозиції 28 країн ЄС щодо розвитку біоекономіки, що базується на знаннях.

Таблиця 2. Показники для аналізу біоекономічних інноваційних систем

¹PPS – Purchasing power standard – стандарт купівельної спроможності – є штучною грошовою одиницею. Теоретично за один PPS можна придбати однакову кількість товарів і послуг в кожній країні. Є технічним терміном, який використовується Євростатом для загальної валюти, коли агрегати національних рахунків виражаються в поправками на різницю в рівнях цін [http://ec.europa.eu/eurostat/statistics-explained/index.Purchasing_power_standard].

Також необхідно ще згадати низку вчених, які зробили певний внесок на шляху дослідження та створення системи аналітичного інструментарію біоекономіки. Зокрема, Келлогг Р. та Дон В. Госс у своїх працях досліджують можливості включення екологічних індикаторів до макроекономічних моделей. Скрипчук П. розглядає приклади індикаторів сталого розвитку, класифікуючи їх на соціальні, економічні та екологічні. Зокрема, в якості соціальних індикаторів він пропонує середню тривалість життя, співвідношення середньої та мінімальної зарплати, чисельність населення, яке проживає в екологічно небезпечних умовах, темпи росту зайнятості населення, зниження дитячої смертності, доступ до послуг у сфері санітарії; в якості економічних індикаторів – темпи росту внутрішнього валового прибутку на одного жителя, зміна характеру особистого споживання продуктів харчування, використання природних ресурсів одним жителем, споживання водних ресурсів, в т.ч. чистої питної води; у якості екологічних індикаторів – площа природно-рекреаційної зони, обсяги викидів в атмосферу окису вуглецю, сполук сірки та азоту, обсяги побутових відходів та стічних вод, обсяги промислових відходів. Питаннями організаційно-економічного механізму імплементації біоекономіки займається Васілов Р.Г. Але системи показників, які б комплексно оцінювали рівень розвитку та ефективність біоекономіки, не розроблено.

Варто розрізняти показники розвитку біоекономіки та показники ефективності її діяльності.

Відтак, показники розвитку біоекономіки – це показники, за допомогою яких оцінюють стан виробництва біопродуктів, масштаби використання біотехнологій, вплив людської діяльності на довкілля, стан здоров’я людей, якість та тривалість їх життя. Систему показників для оцінки рівня розвитку біоекономіки (табл. 3) базується на «кольоровій» секторній структурі, наведеній у попередніх розділах.

Вимірювання за даними показниками дасть можливість відслідковувати рівень розвитку біоекономіки за секторами в динаміці.