До питання розвитку аквакультури, - Держагентство рибного господарства України Первинні вкладки
Рибництво (аквакультура) є давнім і традиційним для багатьох місцевостей видом економічної діяльності. Протягом останніх десятиліть саме аквакультуразабезпечувала надходження на світовий ринок додаткових обсягів риби та інших гідробіонтів за стагнації або навіть зменшення вилучення водних біоресурсів зприроди.
Найбільш швидко обсяги виробництва аквакультури зростали у країнах Азії, найповільніше (якщо брати світовий рівень) - у Західній Європі, і це за тих умов, що ЄСє головним імпортером риби та морепродуктів у світі.
При цьому у Західній Європі існує певний потенціал природних ресурсів для розвитку аквакультури, який, можливо, зростає не такими високими темпами, як в Азії, але такими, що дозволяють говорити про можливість збільшення обсягів виробництва.
Оскільки сучасна аквакультура у своєму розвитку торкається інтересів цілої низки напрямів життєдіяльності людини і наражається на дефіцит доступних для розвитку територій та акваторій, а також з огляду на значний взаємний вплив аквакультури і довкілля, особливо в частині інтенсивних методів аквакультури, експертикраїн ЄС проаналізували ситуацію, що склалась в сфері аквакультури, та визначили основні напрями дій з подолання перешкод на шляхи розвитку. Ці напрями дій 2002 року було узагальнено у Стратегії сталого розвитку європейської аквакультури та доведено до відома громадськості шляхом оприлюднення Повідомлення Єврокомісії.
Хід виконання Стратегії переглядався у 2009 та 2013 роках. Варіант 2013 року цікавий, зокрема і тим, що опрацювання Стратегічних принципів сталого розвитку аквакультури у ЄС відбувалось в умовах оновлення Спільної рибогосподарської політики ЄС , де вперше приділялася окрема увага аквакультурі.
Варто звернути увагу на ті положення, в яких наголошується на необхідності проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, фінансування багатьох важливих напрямів за рахунок коштів громади (уряду) тощо. Привертає також увагу комплексний підхід європейських експертів до опрацювання питання стратегії, врахування наявності складних різнопланових зв’язків з іншими сферами діяльності людини; до наявних напрацювань законодавства у дотичних до аквакультури сферах законодавства (ветеринарна медицина, питання безпечності харчових продуктів, впливи на довкілля тощо). З обох варіантів Стратегії (2002 та 2013 років) однозначно робиться висновок про залежність розвитку аквакультури від різноманітної допомоги держави та підкреслюється роль держави у процесі її розвитку.
Пропонуємо фахівцям з аквакультури, науковцям та громадськості ознайомитись зі Стратегією розвитку європейської аквакультури, яка розміщена у розділі «Управління у сфері аквакультури» та надавати свої пропозиції щодо майбутніх шляхів розвитку національної аквакультури України.